3 листопада - трагічний день в історії Борщівського краю
3 листопада 1947 року в с.Шупарка Борщівського району загинув учасник національно-визвольних змагань, поет, літератор Андрійчук Василь (псевда «Орел», «Бор», «Остап», «Максим»). Член ОУН.
В 1940 мобілізований у Червону Армію; учасник німецько-радянської війни; потрапив у німецький полон, звідки був звільнений; повернувся додому. Від 1943 року в рядах УПА: референт СБ, розвідки, відділу пропаґанди проводу ОУН на Борщівщині. Квартирував у печері «Озерна». В бою з підрозділом НКВС важко поранений; щоб не потрапити в руки ворога живим, застрелився. Рукописний зшиток із 22 віршами Андрійчука і промовою «Слово на Святвечір» зберігає брат; його доробок опублікований у книзі Н. Мизака та Ю. Зімельса «Дух одвічної стихії і голосу крові».
3 листопада 1937-го року органами НКВС СРСР в урочищі Сандармох, поблизу робітничого селища Медвежа Гора (нині місто Медвеж'єгорськ) у Карелії, розстріляний український громадсько-політичний, військовий та освітній діяч Михайло Лукич Баран.
Народився Михайло Лукич Баран 20 жовтня 1884 року в Скалі-Подільській.
Після початку Першої світової війни добровільно у серпні 1914 року вступив до Легіону Українських січових стрільців. Від вересня 1914 року — командир сотні в боях на російському фронті.
Після воєнних дій 1918–1920 Баран перебував на партійній та адміністративній роботі, очолював вищі навчальні заклади Києва та Харкова. Зокрема — комісар Київської школи червоних старшин, завідувач Київською губнаросвітою (1922–1923), директор Уманського технікуму (1923–1924), ректор Київського інституту народного господарства (1925–1927), проректор Комуністичного університету в Харкові (1927–1928), професор Київського ІНО, працівник ЦК КП(б)У, директор Київського філіалу Інституту літератури АН України (1928–1933).
30 серпня 1933-го заарештований у справі УВО. 14 лютого 1934 засуджений до п‘яти років ВТТ. Відбував покарання в Дмитлазі й на Соловках (табірний пункт Кремль). Розстріляний 3 листопада 1937-го.
В 1940 мобілізований у Червону Армію; учасник німецько-радянської війни; потрапив у німецький полон, звідки був звільнений; повернувся додому. Від 1943 року в рядах УПА: референт СБ, розвідки, відділу пропаґанди проводу ОУН на Борщівщині. Квартирував у печері «Озерна». В бою з підрозділом НКВС важко поранений; щоб не потрапити в руки ворога живим, застрелився. Рукописний зшиток із 22 віршами Андрійчука і промовою «Слово на Святвечір» зберігає брат; його доробок опублікований у книзі Н. Мизака та Ю. Зімельса «Дух одвічної стихії і голосу крові».
3 листопада 1937-го року органами НКВС СРСР в урочищі Сандармох, поблизу робітничого селища Медвежа Гора (нині місто Медвеж'єгорськ) у Карелії, розстріляний український громадсько-політичний, військовий та освітній діяч Михайло Лукич Баран.
Народився Михайло Лукич Баран 20 жовтня 1884 року в Скалі-Подільській.
Після початку Першої світової війни добровільно у серпні 1914 року вступив до Легіону Українських січових стрільців. Від вересня 1914 року — командир сотні в боях на російському фронті.
Після воєнних дій 1918–1920 Баран перебував на партійній та адміністративній роботі, очолював вищі навчальні заклади Києва та Харкова. Зокрема — комісар Київської школи червоних старшин, завідувач Київською губнаросвітою (1922–1923), директор Уманського технікуму (1923–1924), ректор Київського інституту народного господарства (1925–1927), проректор Комуністичного університету в Харкові (1927–1928), професор Київського ІНО, працівник ЦК КП(б)У, директор Київського філіалу Інституту літератури АН України (1928–1933).
30 серпня 1933-го заарештований у справі УВО. 14 лютого 1934 засуджений до п‘яти років ВТТ. Відбував покарання в Дмитлазі й на Соловках (табірний пункт Кремль). Розстріляний 3 листопада 1937-го.
