В редакцію газети звернулась наша читачка Марія Іванів Михайлюк, яка розповіла не дуже приємну історію своїх відвідин Борщівської лікарні, працівники якої вкотре продемонстрували своє наплювательське ставлення до пацієнтів та небажання якісно виконувати свої професійні обов'язки (мова оригіналу збережена).

"Доброго Вам дня. Хочу розповісти вам пригоду, яка сталася зі мною в серпні місяці .Таким чином підготуємо все населення Борщівського району для випадків попадання у лікарню. Так сталося, що приїхавши у відпустку в Україну, я прихворіла і попала у лікарню, у терапевтичний відділ. Зранку я ніколи не снідаю...завжди п'ю каву. Але так як у мене були проблеми із тиском то лікар мені категорично каву заперечила. У такому випадку я вирішила випити чай. Але на превеликий ЖАЛЬ не вдалося це зробити. Постукавши у двері буфету, де вельмишановне паньство робило сніданок, я попросила кипятку. У відповідь почула, що у них немає окропу. У той же час, коли електрочайник стояв на столі, я все ж таки сказала, що бачу, що чайник маєте. У відповідь почула ще у "більш приємнішому" тоні відповідь від пані Ярослави, що окріп вони не роздають. Але хотілось би запитати, для чого ж тоді чайник у відділі? Для використання у своїх інтересах ? Якщо так, то використовується і вода, і електоенергія лікарні у своїх інтересах. Знаю і чула, що скажуть у відповідь....приїхала із-за кордону і вимагає. НІ !!!!не вимагаю і не вимагала....адже ви медпрацівники і в першу чергу ви повинні лікувати СЛОВОМ! В добавок хочу вам сказати, що ЛЮДЯННІСТЬ ні в якій країні не відміняли. Соромно за наших людей. Добре, що це попало на мене і я вирішила це питання.....подзвонила до сина і він приніс мені кип'яток. Але тут же постає друге питання. А якби це була старенька бабуся із села, в якої взагалі немае нікого ????? Вам жалко води ??? Ви ходите в церкву, молитесь, а виходячи із неї тут же грішите. Великий гріх не дати людині води. Як же можна будувати країну ось із такими людьми ??? Ви кажете, що у нас ніколи так не буде як за кордоном ??? Але за кордоном не дивлячись на національність самі запропонують допомогу.....а у вас пані Ярослава не випросиш і води.

І другий випадок: 6 серпня в останній день перебування у Борщеві...як і кожного року я даю безплатно людям які потребують памперси. Але для цього як звичайно дзвоню в лікарню. Цього разу подзвонила в неврологічне відділення. Підняли трубку ...ну от я і питаю: "Скажіть будь-ласка, у вашому відділі є хворі, які потребують памперси?" Після хвилинного мовчання мене запитали хто це дзвонить. Я звичайно не хотіла називати свое прізвище...тому у відповідь сказала, що хіба це мае значення ?...тут же зустрічне питання "А ви що їм будете безплатно роздавати?" Я відповіла, що так. У слухавці почула, що у 6 та 7 палатах лежать люди, які потребують памперси. Визвавши таксі, я повезла памперси до відділу. Та на моє здивування ні в одній із палат не було хворого, що користувався памперсом. Та проходячи коридором відділу чи то медсестра, чи санітарка мене запитала, що я шукаю. Ну звичайно я сказала, що шукаю людей, хто користується памперсами...і розказала, що мені повідомили про 6 та 7 палати. Ось ми разом із нею заходимо і в 6, і в 7 палати і знову як і вперше не знаходимо нікого. Тоді мені пропонують залишити памперси у сестри-хозяйки. Я звичайно відповіла, що хотіла б віддати у руки тій людині, яка цього потребує. І знову постає питання....для чого ця брехня про людей з 6 і 7 палат???? Не думаю що відповідали на дзвінок люди посторонні ??? Прикро та на жаль так і є."

Ось така шокуюча історія, яка вкотре підтверджує, що здоров'я пацієнтів дуже часто знаходиться у їхніх власних руках. І ще, якщо, не приведи Господи, потрапили в Борщівську ЦРКЛ, не забудьте прихопити з собою чайник...