Головна » 2016 » Вересень » 2 » Бійня в Бабинцях: загиблих поліцейських попереджали, що злочинець стріляє без промаху


Бійня в Бабинцях: загиблих поліцейських попереджали, що злочинець стріляє без промаху

24.08.2017
Автор: Sashko
Коментарі: 0
Переглядів: 1230


Уже минуло дев'ять днів після смерті поліцейських Андрія Чернятинського і Олександра Рудика, загиблих від руки «борщівського стрілка». 45-річний мисливець, з ревнощів убив свою дружину і намагався накласти на себе руки, застрелив з дробовика правоохоронців, коли ті намагалися його втихомирити.

Глава Національної поліції України Хатія Деканоїдзе назвала 23 серпня 2016 року «чорним днем для українських поліцейських». У цей день в селі Бабинці при виконанні службових обов'язків загинули 31-річний інспектор Андрій Чернятинський і 29-річний майор Олександр Рудик.

Їх застрелив місцевий житель Олексій Василюк, мисливець із багаторічним стажем. Напередодні ввечері він затіяв бурхливу сварку з дружиною: голосно лаявся, звинувачував дружину в невірності, а потім вихопив з сейфа великокаліберну мисливську рушницю і відкрив вогонь. Перелякані сусіди викликали поліцію. Поки наряд їхав з Борщева в Бабинці, Василюк сам передзвонив до райвідділу і повідомив, що тільки що вбив свою дружину.

- Виклик від сусідів поступив о 20.10, - розповідає начальник тернопільського обласного главку поліції Олександр Богомол. - Вони скаржилися, що у дворі мисливця Василюка чути крики і постріли. Опергрупа відразу виїхала з Борщева в Бабинці, але шлях туди неблизький - більше тридцяти кілометрів. О пів на дев'яту на «102» надійшов ще один дзвінок. На цей раз від самого Олексія Василюка. Він повідомив, що тільки що застрелив свою дружину. Коли наряд прибув на місце злочину, зловмисник перейшов в літню кухню і звідти крикнув, що накладе на себе руки. Було видно, що він впер рушницю в землю, націливши дулом собі в обличчя, а палець тримає на спусковому гачку. Оперативники спробували його заспокоїти, вмовляли вийти до них і здати зброю, але мисливець не погоджувався. Переговори тривали всю ніч, але так ні до чого і не привели.

Правоохоронці оточили будинок по периметру, щоб не наражати на небезпеку життя мирних громадян. На той час вони вже використовували всі можливі засоби вгамувати безумця. Василюка умовляв здатися його сват, якого той, за словами сусідів, дуже поважав. Старша дочка мисливця, 21-річна Олена, надівши каску і бронежилет, підійшла до батька, сказала, що ні вона, ні сестра з братом не звинувачують його у вбивстві їх матері, попросила віддати рушницю і нікого не вбивати. Василюк відмовився розмовляти з дочкою. На початку п'ятої ранку він несподівано вийшов з літньої кухні і, цілячись в правоохоронців з рушниці, перебрався в сарай, де лежало тіло його дружини. Пояснив це тим, що хоче поцілувати її і побути з нею наодинці. Забарикадувавшись в сараї, мисливець відкрив по поліцейських стрілянину. Був поранений майор Олександр Рудик, який стояв за воротами на дорозі. Дві дробу потрапили йому в шийну артерію, відкрилася внутрішня кровотеча. Швидка допомога забрала пораненого до лікарні. Врятувати його не вдалося.

- Коли мені повідомили про це, я тут же виїхав з Тернополя у Бабинці, - продовжує Олександр Богомол. - По дорозі викликав спецпідрозділ «Сокіл», але їм знадобилося трохи більше часу на те, щоб екіпіруватися, озброїтися. Сорок хвилин, поки вони їхали в село, я забалакував злочинцеві зуби, щоб той не стріляв. Василюк був тверезим, говорив спокійно і холоднокровно. Пояснював мені, що вбив дружину за те, що вона його зрадила і, за його словами, «замовила» його кілеру. Правда це чи ні, ми вже не дізнаємося. Коли приїхав «Сокіл», вже було зрозуміло, що переговори ні до чого не приведуть. Я віддав начальнику групи спецпідрозділу наказ йти на штурм, оголосив тридцятисекундну готовність. І тут з боку сараю пролунав ще один постріл. Велика дріб поранила інспектора Андрія Чернятинського, який саме в ту секунду виглянув з-за стіни будинку.

У Андрія було завдання проглядати двір і дати знати, якщо злочинець вибіжить з сараю. Інспектор лише трохи висунув з-за рогу плече, і влучний мисливець тут же потрапив в відкриту ділянку тіла над бронежилетом. Дріб 12-го калібру, як потім з'ясувалося, розірвала Чернятинському легені і стравохід. Андрій впав, став захлинатися кров'ю. Забрати його вдалося не відразу, тому що він лежав на території, прострілюваній злочинцем. Тільки відкривши потужний вогонь по сараю, нам вдалося витягнути пораненого інспектора і перенести його в «швидку». На жаль, було пізно: лікарі констатували смерть.

Загибель двох наших співробітників - нещасний випадок. Всі, хто брав участь в цій операції, були добре підготовлені, озброєні і екіпіровані касками та бронежилетами. І всіх я попередив, що противник небезпечний: він досвідчений мисливець і стріляє без промаху. Зараз я звинувачую себе за те, що не повторив тричі команду не висовуватися на відкриті ділянки. Після загибелі Андрія спецназівці почали штурм. В сарай полетіли світло-шумові і газові гранати. Зловмисник вчинив збройний опір і був ліквідований.

З вини «борщівська стрілка» за ніч позбулися життя чотири людини - його дружина, двоє поліцейських і він сам. Але жертв могло бути більше. Застреливши дружину, мисливець спробував вбити свого 22-річного сина Івана.

- Я до цих пір не розумію, як все це сталося, - розповідає «ФАКТАМ» Іван Василюк. - Напередодні батько з матір'ю повернулися з Польщі, куди часто їздили на заробітки. Виглядали спокійними, не лаялися. Взагалі я не можу сказати, що в нашій родині скандали були частими. І вже, звичайно, не доходило до стрільби. Зброя у тата була мисливська, ліцензія на його носіння теж була. Рушницю завжди було замкнено в сейфі, як годиться.

Як починалася сварка в той вечір, я не бачив, тому що вирішив посидіти на шкільному подвір'ї з друзями. Вдома перебувала моя молодша сестра, 15-річна Надя, і наша стара бабуня. Коли я повернувся, побачив мертву маму. У батька в руках була рушниця, він пішов на мене і став цілитися. Я втік. Нісся щодуху, щоб врятувати своє життя. Було дуже страшно. Надя теж втекла. Бабуня залишилася, у неї слабке здоров'я. Її батько не чіпав.

Потім приїхала поліція і почалося: стрілянина, вмовляння, знову стрілянина ... Потім тата застрелили. Їх з мамою поховали на одному кладовищі, за три могили один від одного. Я до цих пір не можу повірити, що ми з сестрами залишилися сиротами. Та ще бабуня на руках - за нею потрібен догляд. Будемо десь працювати. Я на маляра-штукатура вивчився, молодша сестра школу закінчує. Про те, що сталося того вечора, ми з сестрами намагаємося не говорити. Дуже важко.

Родичам поліцейських, загиблих від руки вбивці, розмова про те, що трапилося також дається важко. Сім'ї Андрія Чернятинського і Олександра Рудика навідріз відмовилися від спілкування з журналістами і особливо від телезйомок. Виняток був зроблено тільки для «ФАКТІВ».

- Я ніколи не думала, що мій син піде працювати в поліцію, - зітхає Любов Чернятинська. - У юнацькі роки він добре креслив, захоплювався різьбленням по дереву, прекрасно грав на баяні. Я навіть пропонувала йому вступати в музичне училище, але він сказав, що баяном собі на життя не заробиш. Закінчив Коломийський політехнічний коледж, відслужив в армії, а коли повернувся, вирішив стати поліцейським. Луцька школа міліції, потім Київська академія внутрішніх справ ... Розподіл отримав в рідній Борщівський райвідділ. Роботу свою дуже любив. Де можна було схитрувати, викрутитися чи зшахраювати - завжди скаже правду. Коли колеги і начальники прийшли вітати Андрійка з народженням первістка, вони дякували мені за те, що я виростила чесну і справедливу людину.

- Як ви дізналися про трагедію?

- Я була тоді в Польщі на заробітках, обробляла поле. Мені подзвонили рідні і сказали, що моїй старенькій мамі погано. За пару днів до цього мені снилася церква і похоронна процесія. Я відразу подумала, що мама помирає. Сіла в автобус, помчала додому. Сестру, яка мене зустріла, всю дорогу додому розпитувала, як мамине самопочуття. Вона відповідала, що вже краще. А потім мене відвели в лікарню, зробили заспокійливі уколи. І сказали, що з мамою все в порядку, але сина у мене більше немає, - жінка плаче ридма і кілька хвилин не може говорити. - Коли я приїхала додому, Андрійко вже лежав у труні. Йому всього 31 рік був. Я в розпачі, до цих пір не можу в це повірити. Руки опускаються.

Тримаємося тільки заради восьмирічного онука Максимка. Після трагедії з ним працювала психолог, пояснювала, що тато тепер - маленька яскрава зірочка на небі. Дитина все одно плакала, хоч ми і не взяли його на похорони. Максимко весь час відчуває присутність батька. Вчора ввечері моя невістка Наталя намагалася нагодувати його варениками, але малюк не захотів сідати їсти без тата. Він не вірить, що тато більше ніколи не прийде додому. Вечорами Андрій, Наталя і Максимко завжди ставали на молитву. Тепер онук молиться і за себе, і за тата. Ми не звинувачуємо людей і не нарікаємо на Бога за смерть Андрійка. Раз такий хрест даний, треба нести.

- Син вам сниться?

- Він щодня в чотири п'ятнадцять ранку будить мене, чіпає за плече (це саме той час, коли Василюк відкрив стрілянину по поліцейським. - Авт.). Я виразно відчуваю його присутність. Ходжу по хаті, цілу предмети, яких торкалися його руки, вирізані ним шкатулки. Весь час плачу. Сподіваюся тільки на Бога і на те, що час лікує.

- Сашина мама також постійно відчуває, що він поруч, - розповіла «ФАКТАМ» родичка покійного Олександра Рудика Іванна. - Навіть чує його кроки. У мене також відчуття, що загинув не брат чоловіка, а мій рідний брат. Я одружена з Сашиним братом Юрою, він теж працює в поліції. А моя сестра заміжня за начальником слідчого відділу в Борщеві. Ми вшістьох всі вихідні і свята проводили разом. Про те, чи було у когось із нас передчуття біди, сказати складно. Адже ми знали, за кого виходимо заміж, і всі втрьох - і я, і моя сестра, і Таня Рудик - засинали, що називається, зі стиснутими кулаками, якщо чоловіки були на чергуваннях.

Саша пішов до Львівського інституту внутрішніх справ слідом за братом Юрою. Спочатку працював у відділі кадрів, потім - начальником кримінальної поліції у справах дітей в Борщівському райвідділі. Керівництво, побачивши, що він перспективний, здібний і розумний співробітник, вирішило підвищити Сашу. Він став виконуючим обов'язки начальника карного розшуку. Залишалося оформити потрібні документи і пройти атестаційні тести. Не встиг. І до свого тридцятиріччя не дожив всього пару місяців.

Сашко був буквально схиблений на роботі. Він весь час нарікав, що тут, в селі, йому не вдається розслідувати резонансні злочини, а доводиться копатися в дрібних крадіжках. «Мені б справжнє діло!» - говорив він. Ось і дочекався справжнього ... Нам повідомили про трагедію рано вранці. Подзвонили з відділу кадрів. Перші хвилини були жахливими. Ми з Юрою ридали, кричали ... Своїми криками розбудили трирічного сина, який дядька любив понад усе на світі. Найважче і жахливе, що я коли-небудь робила в житті, - це був обдзвін родичів. Повідомила Сашиному батькові. Він десять хвилин не міг вимовити ні слова, хоча мама трясла його і благала сказати, що трапилося. У Тані, як тільки вона дізналася про загибель улюбленого чоловіка, з яким всього місяць тому обвінчалася, відразу заболів живіт. Тетяна на четвертому місяці вагітності, і тепер у неї загроза зриву. Доводиться постійно лежати під крапельницею. Якщо народиться синок, назве його Денисом - так Сашко вирішив. Ми всі молимося, щоб Танюша виносила і народила здорового малюка. Може бути, тоді їй буде легше перенести Сашину смерть.

Начальник тернопільської поліції Олександр Богомол подав до Міністерства внутрішніх справ подання на нагородження Олександра Рудика та Андрія Чернятинського, загиблих під час виконання службових обов'язків, державними нагородами посмертно. Крім того, правоохоронці оголосили збір коштів на купівлю житла сиротам - восьмирічному синові Андрія Чернятинського Максиму і ще не народженого маляти Олександра Рудика. Тільки силами поліцейських Тернопільської області вже зібрано двісті шістдесят тисяч гривень. Якщо наші читачі захочуть приєднатися до збору коштів, вони можуть перерахувати гроші вдовам правоохоронців.

Банківські реквізити обох сімей однакові:

Для родини загиблого:

ЧЕРНЯТИНСЬКОГО АНДРІЯ ВОЛОДИМИРОВИЧА:

Одержувач: ЧЕРНЯТИНСЬКА НАТАЛІЯ СТЕПАНІВНА – ДРУЖИНА;

Банк: АТ УКРСИББАНК

ОКПО: 09807750

МФО: 351005

Рахунок: 26258007978919

Призначення платежу: для зарахування на КР – 26258007978919;

ІПН – 3136700567 – Чернятинська Н.С.



Для родини загиблого:

РУДИКА ОЛЕКСАНДРА ВОЛОДИМИРОВИЧА:

Одержувач: ГЕРАСИМОВИЧ ТЕТЯНА ВОЛОДИМИРІВНА– ДРУЖИНА;

Банк: АТ УКРСИББАНК

ОКПО: 09807750

МФО: 351005

Рахунок: 26250009833050

Призначення платежу: для зарахування на КР – 26250009833050;

ІПН – 3311400222 – Герасимович Т.В.

Джерело: Факти
Переглядів: 1230

Коментарі

avatar