У фонди Борщівського обласного краєзнавчого музею надійшли цікаві експонати про Миколу Васьківа, літератора, колишнього директора початкової школи в с. Окопи та вчителя в с. Іване-Пустому Борщівського району. Зібрав та передав їх до музею Михайло Сохацький, історик, археолог. Серед них – авторські книги письменника, спогади сина Богдана Васьківа, інженера-архітектора, члена-кореспондента Академії будівництва України. Зібрані матеріали займуть важливе місце у музейному фонді відомих людей Борщівщини.

А нещодавно відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки Миколі Васьківу, яку встановили на фасаді Іване-Пустенської загальноосвітньої школи як данину пам’яті вчителю. На урочистому заході з теплотою та повагою згадували про нього його син, колишні учні, запрошені гості. Учні школи читали його вірші.

Ім’я Миколи Васьківа є маловідомим на Борщівщині. Із зібраних спогадів дізнаємося, що він народився 11 жовтня 1898 року у багатодітній сім’ї в с. Кути Львівської області. Там закінчив початкову школу, продовжив навчання у Львівській академічній гімназії. З початком першої світової війни вступив у лави УСС, пізніше до УГА. Потрапивши у польський полон, він, не зважаючи на важкі табірні умови, зумів вижити та повернутися додому, де продовжив працю на літературному поприщі. Саме у той час приходять до нього і перші літературні успіхи. З під його пера з’являються драматичні твори: «Жених в місті», «Де Бога нема». У 1930 році письменник бере участь у конкурсі на найкращу повість або збірку оповідань про життя українського селянина, оголошеному тижневиком «Народна справа».

Серед 30 творів різних авторів, що надійшли на конкурс, кращою була визнана повість Миколи Васьківа «На филях Бистриці», яку номінували премією у 300 злотих. Сама повість друкувалася на сторінках тижневика. Вчительська кар’єра Миколи Михайловича розпочалася в рідному селі, де в 1940 році його арештували і відправили в золочівську тюрму. Через три місяці вчителя звільнили через брак доказів вини. За німецької окупації Микола Васьків через проблеми зі здоров’ям не працював. А в 1944 році, через загрозу нового арешту, із сім’єю змушений був податися на Борщівщину в с. Пилипче, до родичів. Вже восени, того ж року, він був направлений в розпорядження Мельнице-Подільського райвно, яке призначило його директором школи в с. Окопи. В 1947 році пан Микола почав працювати вчителем в Іване-Пустому. Він був всебічно обдарованою людиною: прекрасно малював, грав на мандоліні, писав вірші, керував педагогічним хором. Саме це село стало рідним для нього та його родини. У 1970 році воно стало останнім місцем вічного спочинку невтомного вчителя.