"Не преведи Боже потрапити в нашу Чортківську районну лікарню, коли ти впав посеред міста, бо тобі стало зле, і ти весь в болоті. Але є люди з великим серцем, які не дивлячись на твій зовнішній вигляд викликали швидку, і в такому вигляді швидка, дай Боже їм здоров'я, привозить тебе в санпропускник. Здавалось би все - життя врятовано. Але ні, тут тільки все починається! В нашій лікарні дивляться тільки на чистих та з грішми, брудним вони, ті, які давали клятву рятувати життя - життя не рятують, вони на них навіть не дивляться! Я б подумала, що таке не може бути. Але це трапилось зі мною. Тепер про все по порядку. В четвер 30 січня 2020 року об 11-38 (дані із журналу швидкої) до них надійшов виклик, на який вони виїхали, ще раз їм щиро дякую, і доставили мого дядька в санпропускник Чортківської районної лікарні. А далі, далі відбувається те, що не вписується ні в які рамки, ні в лікарські, ні в людські. Я не знаю прізвищ тих хто чергував того дня. Але вони повели себе, як....не хочу писати нецензурних слів. Раз людина в болоті - значить бомж. Так він просидів там в санпропускнику, в тому першому коридорчику цілих пів дня і цілу ніч 30 січня . Без будь-якої допомоги!!!

В цей же час ми з міліцією шукаємо його повсюди! Бо вийшов він з дому ще в середу, 29 січня. Шукаємо сьогодні вже третій день. І ось сьогодні 31 січня хтось з персоналу лікарні таки підійшов до дядька. Він сказав, де працювала його дочка, і вже звідти перетелефонували його синові. Ми стрімголов полетіли в лікарню. Це було вже початок 12 години дня. А дядько і надалі сидів в першому коридорчику санпропускника, вже ДОБУ!!! Без допомоги!!! З вигляду він був ледь живий. Але кого це цікавить! На мої крики, вже вибачте, я слів не добирала, мене ще й почали вчити, як я маю доглядати свого батька. І тільки після того, як я пішла до головного лікаря, на нього звернули увагу. Саме лише звернули. Не буду описувати, що було далі...По факту - інфаркт, забиття і реанімація! Весь цей час у внутрішній кишені дядькової куртки були його паспорт та телефон! Але люди боялись забруднити руки, не розуміючи того, що забруднили свої нікчемні душі! Дядько учасник бойових дій, стара хвора людина. Адекватна людина. Яка впала, можливо втратила свідомість. З його слів він впав біля стадіону по дорозі на Бердо. Запутався за якісь коряги і не міг вибратися. Цілу ніч він намагався звідти вибратися. Аж зранку 30 січня його хтось, слава Богу, побачив. Цілу ніч він хотів вижити! А тут таке відношення. За його життя ще так ніхто з ним не обходився.

Люди, ніхто не знає, що може з нами трапитися. Будьте людьми! Ще раз дякую незнайомій людині, яка викликала швидку та бригаді швидкої, яка чергувала 30 січня, дай, Боже, вам здоров'я.

І ганьба тим, хто чергував цього ж числа на санпропускнику. Не хочу, щоб хтось з ваших рідних потрапив в таку історію. Хай це буде на вашій совісті. Бог високо і він все бачить.",-написала у своєму дописі Loritta Bobak‎