Інтерв'ю з талановитою борщів'янкою Юлією Кушнерик
Коли дізнаєшся про те, що уродженці Борщівщини беруть участь у різного роду змаганнях, конкурсах, виступають на телебаченні, здобувають перемоги чи просто знайомлять людей зі своєю творчістю та вміннями, переконуєшся, що наше місто та наш район дійсно багаті на таланти.
Спорт, танці, освіта, музика – це те, у чому борщів’яни проявляють себе чи не щодня. Приємно розповісти, що до числа таких обдарованих та успішних потрапила і прекрасна дівчина, артистка групи перших скрипок ансамблю "Київські солісти" Юлія Кушнерик, з якою ми і вирішили поспілкуватися, аби більше дізнатись про неї, про її життя та творчість.
Юлія, розкажи, будь ласка, як починався твій творчий шлях? Хто був першим наставником і чому саме скрипка стала тим музичним інструментом, з яким ти вирішила пов’язати своє майбутнє?
В Борщеві моя перша вчителька Олексюк Валентина Лаврентівна - навчила, що для того, щоб чогось досягнути - потрібно багато працювати. В Тернополі в училищі - Буртняк Надія Миколаївна навчила, як правильно розподілити свій час, щоб все встигати. Мої друзі завжди запитують, як я так все встигаю. У Львові, де я також частково навчалася у Павлія Георгія Івановича, я увібрала його впевненість і рішучість до всього, а його наука мені розкрити весь світ багатогранності музики. У Харкові, навчалася у Євдокімова Сергія Анатолійовича, якого на жаль не стало цього року... Він завжди бачив в усьому позитив, яким і ми, його студенти, заряджались і самі за таким принципом живемо. У Києві, для мене моїм музичним батьком і підтримкою став Спренціс Олександр Вадимович, мудрість якого завжди допомагає і в музиці, і в житті. Які б не були ситуації, він завжди допоможе знайти вихід. Але головним наставником в мене була і залишається бабуля Женя, яка завжди в мене вірила і вірить зараз, деколи заставляла і сварила, але завжди з розумінням і любов'ю підходила до мого дитячого лінування. Скрипка для мене - це душа, яка розкривається тільки тоді, коли ти знаходиш до неї підхід, а коли ти її розкриєш - щоразу по-новому відчуваєш цей світ.
Як вдалось стати артисткою групи перших скрипок «Київських солістів» і чи тернистим був цей шлях?
Музичний шлях - це завжди конкуренція. Як би ти класно не грав, всеодно знайдеться хтось кращий. І це цілком нормально. Коли ти в музиці знаходиш щось своє - якусь родзинку, тоді ти відчуваєш, що хоча б на трішки стаєш ближчим до тих кращих. А для цього потрібно багато займатися не тільки зі скрипкою, а й коли ти просто їдеш чи йдеш - про це думаєш. Тому музиканти можуть здаватися трішки дивними. Моїми початковими творчими «заробітками» були поїздки з Борщівським агротехнічним коледжом на Софіївські зорі, де ми, між іншим, займали тільки Гран-Прі, завдяки мамі та Костюку Ярославу, який мене ще час від часу брав із собою грати в ресторані на весіллях у Соляна. Це були незабутні дитячі враження, які стали першими кроками в моєму гастрольному веселому житті. Першим оркестром, де я працювала, був Камерний оркестр Тернопільської обласної філармонії на 4-му курсі училища, потім вже в Харкові - Молодіжний симфонічний оркестр МАСО "Слобожанський", де ми виконували класичну музику, а також музику до німого кіно і в музичному супроводі до малювання картин на піску, PRIME ORCHESTRA - виконували світові рок-хіти - це масштабне шоу з різними спецефектами. Також їздила на незабутні гастролі по Іспанії та Італії з Симфонічним оркестром Харківської обласної філармонії, в Києві - Симфонічний оркестр Українського радіо, де ми записали багато світової і української музики, яка увійшла в архіви звукозаписів України, а також до мультфільмів та фільмів України та композиторів, які приїжджали із-за кордону. Також оркестр Lords of the sounds - де ми грали музику до кінофільмів, які отримали «Оскар» у відеосупроводі. "Київські Солісти" - оркестр, де я можу багато чого взяти для себе в професійному плані. Це прекрасний колектив, в якому ти себе відчуваєш частинкою великої музичної сім'ї, де тобі можуть підказати не тільки як грати, а й як рибу ловити
Хочу додати, що за активну творчу діяльність та презентацію і популяризацію українського музичного мистецтва за кордоном ансамбль "Київські солісти" ще кілька років тому отримав статус "Посол української культури " Міністерства закордонних справ України. І ми з гідністю підтримали цей статус щойно повернувшись з фестивалю в Ісландію. Це перший український оркестр, який офіційно побував в Ісландії.
Вам часто вдається музикувати з найвідомішими та безмірно талановитими виконавцями світу, а Національний камерний ансамбль “Київські солісти” називають єдиним українським камерним ансамблем, виступи якого супроводжуються ажіотажами. Вибач за сленґ, ти кайфуєш під час таких виступів?
Бачити нові міста і країни світу - це величезний плюс моєї роботи. Бувають різні переїзди, але коли ти бачиш красу природи чи неймовірної краси архітектурні ансамблі, величні історичні місця, від яких у тебе аж дух перехоплює, тоді ти отримуєш цілу масу нових враженнь і емоцій, які згодом вкладаєш в музику і це відчуває твій глядач. Це дійсно найвище задоволення.
"Київські солісти" грають кожен концерт з новими світовими зірками, тому кайфуєш завжди, бо по-іншому ніяк!) Музика приносить задоволення, а хороша музика з професіоналами своєї справи - відправляє тебе в космічну насолоду і кожна людина відчуває це по-своєму.
Як ти проводиш свій вільний час?
Вільного часу у нас вкрай мало, тому коли з’являється вільна годинка-дві, я стараюсь отримати максимум задоволення, особливо на гастролях. Ти встигаєш за годину обійти все місто, відчути атмосферу країни, спробувати щось новеньке. І навіть при цьому всьому відпочити і набратися енергії на виступ.
Чи сумуєш за домом, рідними, які залишились в Борщеві?
Так, я завжди сумую за рідними, яких я бачу можливо 2 рази на рік. Але коли приїжджаю додому - це завжди найкращий час. Коли була в Харкові, то мої маленькі сестрички і братик питали, коли я приїду, то я казала, що коли сніг випаде) Ось так завжди чекають мене, а я завжди стараюсь їм щось привезти смачненьке з гастролів з різних куточків світу.
Чудово розумію, що юним дівчатам та хлопцям з невеликого провінційного містечка, яким є Борщів, може видатись, що досягти таких вершин неможливо. Ти можеш щось порадити тим, хто сьогодні займається творчістю і мріє стати знаменитістю?
Молодим талантам я можу побажати наполегливості в заняттях, удосконалення, пробувати і не боятися, ніколи не здаватися. Навіть тоді, коли щось не виходить - знайти інший шлях і все вийде.
Спорт, танці, освіта, музика – це те, у чому борщів’яни проявляють себе чи не щодня. Приємно розповісти, що до числа таких обдарованих та успішних потрапила і прекрасна дівчина, артистка групи перших скрипок ансамблю "Київські солісти" Юлія Кушнерик, з якою ми і вирішили поспілкуватися, аби більше дізнатись про неї, про її життя та творчість.
Юлія, розкажи, будь ласка, як починався твій творчий шлях? Хто був першим наставником і чому саме скрипка стала тим музичним інструментом, з яким ти вирішила пов’язати своє майбутнє?
В Борщеві моя перша вчителька Олексюк Валентина Лаврентівна - навчила, що для того, щоб чогось досягнути - потрібно багато працювати. В Тернополі в училищі - Буртняк Надія Миколаївна навчила, як правильно розподілити свій час, щоб все встигати. Мої друзі завжди запитують, як я так все встигаю. У Львові, де я також частково навчалася у Павлія Георгія Івановича, я увібрала його впевненість і рішучість до всього, а його наука мені розкрити весь світ багатогранності музики. У Харкові, навчалася у Євдокімова Сергія Анатолійовича, якого на жаль не стало цього року... Він завжди бачив в усьому позитив, яким і ми, його студенти, заряджались і самі за таким принципом живемо. У Києві, для мене моїм музичним батьком і підтримкою став Спренціс Олександр Вадимович, мудрість якого завжди допомагає і в музиці, і в житті. Які б не були ситуації, він завжди допоможе знайти вихід. Але головним наставником в мене була і залишається бабуля Женя, яка завжди в мене вірила і вірить зараз, деколи заставляла і сварила, але завжди з розумінням і любов'ю підходила до мого дитячого лінування. Скрипка для мене - це душа, яка розкривається тільки тоді, коли ти знаходиш до неї підхід, а коли ти її розкриєш - щоразу по-новому відчуваєш цей світ.
Як вдалось стати артисткою групи перших скрипок «Київських солістів» і чи тернистим був цей шлях?
Музичний шлях - це завжди конкуренція. Як би ти класно не грав, всеодно знайдеться хтось кращий. І це цілком нормально. Коли ти в музиці знаходиш щось своє - якусь родзинку, тоді ти відчуваєш, що хоча б на трішки стаєш ближчим до тих кращих. А для цього потрібно багато займатися не тільки зі скрипкою, а й коли ти просто їдеш чи йдеш - про це думаєш. Тому музиканти можуть здаватися трішки дивними. Моїми початковими творчими «заробітками» були поїздки з Борщівським агротехнічним коледжом на Софіївські зорі, де ми, між іншим, займали тільки Гран-Прі, завдяки мамі та Костюку Ярославу, який мене ще час від часу брав із собою грати в ресторані на весіллях у Соляна. Це були незабутні дитячі враження, які стали першими кроками в моєму гастрольному веселому житті. Першим оркестром, де я працювала, був Камерний оркестр Тернопільської обласної філармонії на 4-му курсі училища, потім вже в Харкові - Молодіжний симфонічний оркестр МАСО "Слобожанський", де ми виконували класичну музику, а також музику до німого кіно і в музичному супроводі до малювання картин на піску, PRIME ORCHESTRA - виконували світові рок-хіти - це масштабне шоу з різними спецефектами. Також їздила на незабутні гастролі по Іспанії та Італії з Симфонічним оркестром Харківської обласної філармонії, в Києві - Симфонічний оркестр Українського радіо, де ми записали багато світової і української музики, яка увійшла в архіви звукозаписів України, а також до мультфільмів та фільмів України та композиторів, які приїжджали із-за кордону. Також оркестр Lords of the sounds - де ми грали музику до кінофільмів, які отримали «Оскар» у відеосупроводі. "Київські Солісти" - оркестр, де я можу багато чого взяти для себе в професійному плані. Це прекрасний колектив, в якому ти себе відчуваєш частинкою великої музичної сім'ї, де тобі можуть підказати не тільки як грати, а й як рибу ловити
Хочу додати, що за активну творчу діяльність та презентацію і популяризацію українського музичного мистецтва за кордоном ансамбль "Київські солісти" ще кілька років тому отримав статус "Посол української культури " Міністерства закордонних справ України. І ми з гідністю підтримали цей статус щойно повернувшись з фестивалю в Ісландію. Це перший український оркестр, який офіційно побував в Ісландії.
Вам часто вдається музикувати з найвідомішими та безмірно талановитими виконавцями світу, а Національний камерний ансамбль “Київські солісти” називають єдиним українським камерним ансамблем, виступи якого супроводжуються ажіотажами. Вибач за сленґ, ти кайфуєш під час таких виступів?
Бачити нові міста і країни світу - це величезний плюс моєї роботи. Бувають різні переїзди, але коли ти бачиш красу природи чи неймовірної краси архітектурні ансамблі, величні історичні місця, від яких у тебе аж дух перехоплює, тоді ти отримуєш цілу масу нових враженнь і емоцій, які згодом вкладаєш в музику і це відчуває твій глядач. Це дійсно найвище задоволення.
"Київські солісти" грають кожен концерт з новими світовими зірками, тому кайфуєш завжди, бо по-іншому ніяк!) Музика приносить задоволення, а хороша музика з професіоналами своєї справи - відправляє тебе в космічну насолоду і кожна людина відчуває це по-своєму.
Як ти проводиш свій вільний час?
Вільного часу у нас вкрай мало, тому коли з’являється вільна годинка-дві, я стараюсь отримати максимум задоволення, особливо на гастролях. Ти встигаєш за годину обійти все місто, відчути атмосферу країни, спробувати щось новеньке. І навіть при цьому всьому відпочити і набратися енергії на виступ.
Чи сумуєш за домом, рідними, які залишились в Борщеві?
Так, я завжди сумую за рідними, яких я бачу можливо 2 рази на рік. Але коли приїжджаю додому - це завжди найкращий час. Коли була в Харкові, то мої маленькі сестрички і братик питали, коли я приїду, то я казала, що коли сніг випаде) Ось так завжди чекають мене, а я завжди стараюсь їм щось привезти смачненьке з гастролів з різних куточків світу.
Чудово розумію, що юним дівчатам та хлопцям з невеликого провінційного містечка, яким є Борщів, може видатись, що досягти таких вершин неможливо. Ти можеш щось порадити тим, хто сьогодні займається творчістю і мріє стати знаменитістю?
Молодим талантам я можу побажати наполегливості в заняттях, удосконалення, пробувати і не боятися, ніколи не здаватися. Навіть тоді, коли щось не виходить - знайти інший шлях і все вийде.
