Найдавніша на Тернопільщині колонія сірих чапель облюбувала лісове урочище на території Скала-Подільського лісництва ДП «Чортківське лісове господарство» поблизу села Циганів, що на Борщівщині. Красиві, граціозні птахи живуть тут уже декілька десятиліть.

Ще у далекому 1971 році рішенням виконавчого комітету Тернопільської обласної ради колонія була віднесена до списку пам’яток природи, яку держава взяла під свою охорону.

Загалом площа зоологічної пам’ятки природи місцевого значення становить 10,5 га.

У цьому урочищі птахи гніздяться, можна сказати, біля самої дороги. Тільки з десять-п’ятнадцять метрів варто пройти у лісові хащі від дороги – і на височенних, двадцятиметрових дубах побачите гнізда. Зазвичай, на дереві птахи в’ють два-три гнізда, але на одному з дубів я нарахувала сім. Лісівники кажуть: колонія перемістилася сюди з іншого урочища Скала-Подільського лісництва, де сірих чапель непокоїли люди.

Та пернаті уже звикли до людей, бо багато років не шукають собі іншого місця. Не дивлячись на те, що поруч – жвавий автошлях і залізнична колія. Для них головне – багата на рибу водойма, яка є тут неподалік.

На території пам’ятки природи заборонено мисливство.

У цьому лісі тихо і незаймано: відчувається, що тут володарює справжнє царство сірих чапель. Навіть найменший хрускіт сухого гілля під ногами – і вони вже полохливо мали б здійматися зі своїх гнізд. Але сьогодні тут порожньо: у таку обідню пору вони не сидять на місці. Мене попередили, що у лісі рідко коли можна побачити чаплю, її можна тільки почути. Все ж мій фотоапарат зафіксував одного із птахів, котрий покружлявши над нашими головами, несподівано опустивнся на своє гніздо.



Пташенята уже давно повилітали зі своїх гнізд, стали на крило, тож у «домівках» пусто. Але помічаємо із лісівником дивну картину: майже під кожним деревом, де є гніздо, лежать уже розкладені тушки молодих птахів. Випали з гнізда? Не пощастило їм побачити небо і політати з батьками…



У чому ж причина? Можливо, випавши з гнізда, пташеня травмується і уже не може піднятися? Тож його чекає неминуча загибель… Така картина вразила нас із працівником лісництва.

Самці сірих чапель можуть претендувати на звання «найвродливіший жених» серед усіх пернатих. Особливо вони стають красивими у шлюбний період. Голова цього птаха біла, за очима – сірувато-чорні смуги, які на потилиці з’єднуються і переходять у «чуб» із кількох довгих оздоблювальних пер. Саме ці пера на надають йому такого поважного вигляду.

Розпізнати, що летить саме чапля, а не лелека чи журавель, можна за вигнутою S-подібною шиєю. Таким чином голова птаха опиняється на спині, а довгі ноги витягнуті позаду тулуба. Не змінюючи висоти, чапля летить рівно, мовби по струні.

Сіра чапля в польоті з розмахом до двох метрів красиво вигнутих крил – захоплююче видовище. Чапля, попри свій немалий ріст, дуже легенька пташка. Опустившись на мілководдя, вона може довго нерухомо стояти на одній нозі. Проте чаплі, на відміну від водоплавних птахів, не пірнають і не плавають, оскільки не мають копчикової залози, що змащує пір’я жиром.

Їх потужний клекіт бентежить, адже є різким і моторошним. Такий клекіт подарувала птахам природа для відлякування хижаків, які шугають над їхніми гніздами у намаганні викрасти яйця чи зашкодити уже підростаючому потомству.

Довше перебувати у лісі не можемо: відчувши непроханих гостей, пара чапель кружляє із тривожним клекотом, ніби відганяючи нас зі свого царства тиші і спокою.

На Тернопільщині є ще декілька колоній сірих чапель, які оселилися в заказниках на Кременеччині, Бучаччині. Чимало їх є по всій Україні.

Ось ще декілька цікавинок про цих граціозних птахів.

Серед них є багато видів: білі, руді, білошиї, чорноголові, чаплі-велетні. Часто вони гніздяться в очеретах з іншими видами, створюючи змішані колонії.

Найстрашніший їхній ворог – це вогонь від непогашених багать, недопалків та умисного підпалу стерні. Якщо він піде по верхівках, яйця у гніздах просто згорять. А якщо там будуть пташенята, загинуть і вони. Друге- це шум. Коли люди виходять на природу та голосно вмикають музику, птахи цього бояться: вони можуть покинути місця гніздування. І третій ворог чапель – це інші птахи, які можуть викрадати яйця із гнізд.

В Україні сіра чапля – гніздовий, перелітний і зимуючий вид. Мігрує скрізь, а зимує на Закарпатській рівнині, в Придунайському регіоні та на півдні Криму. Вона любить болота, що поросли очеретом, заплави річок.

Здобич чапля вишукує і на мілководді, і на суші. Головний її раціон – риба, проте пташка може поїдати й ховрашків, мишей, землерийок, ящірок, вужів. Здебільшого мовчазна, чапля стає галасливою під час гніздування, проявляючи турботу про партнера і пташенят.

Гніздо чапель легке, як і самі птахи, дереву воно не шкодить. Самка відкладає один раз на рік 3-5 блідоблакитних, іноді з червоними плямками яєць.

Враховуючи сильну різницю в часі та рості між пташенятами, часто виживають найсильніші. У вересні сірі чаплі зазвичай відлітають на Балкани, в Малу Азію, в Африку.

Сірі чаплі вважаються символом Амстердама. Птахи люблять це місто, а жителі міста – цих неймовірно граціозних птахів. Тут вони вільно гуляють на площах, як у нас голуби. Тому в Амстердамі чапель частенько можна побачити не лише на озерах, каналах, а й на міських ринках, де вони вишукують щось смачненьке.

Джерело: “Вільне життя плюс”, Ірина Мадзій