Михайло Сохацький: "Ті люди, хто мали гроші і викупили борщівські сорочки, вивезли їх до Львова, Києва".
Про виставку «Борщівська народна сорочка», унікальність та важливість стародавньої борщівської сорочки, необхідність підтримання в області державних музеїв та про те, як Борщівщина може залишитися без автентичної сорочки розповів кореспонденту директор Борщівського обласного краєзнавчого музею, український археолог, краєзнавець, спелеолог, громадський діяч Михайло Сохацький.
— Розкажіть, будь ласка, детальніше про сорочки, які ви щороку експонуєте на виставці «Борщівська народна сорочка» в Борщівському обласному краєзнавчому музеї?
На цій виставці представлені жіночі, чоловічі, дитячі сорочки, які вишиті на початку 20-30 років 20 століття. Сорочки належать фонду Борщівського обласного краєзнавчого музею, і тут відсутні експонати з інших колекцій. Ці сорочки вишиті борщівськими господинями на домотканому конопляному полотні нитками, які люди також виробляли на «натуральному» господарстві. У виставки є ще одна особливість – всі експонати паспортизовані, а це означає, що за кожною сорочкою стоїть інформація, в яких роках сорочка вишивалася, хто її автор, з якого села походить вишивальниця.
— Чому працівники Борщівського обласного краєзнавчого музею почали збирати та зберігати борщівські сорочки?
— Ще наприкінці 80-х років працівники Борщівського державного краєзнавчого музею зрозуміли, що борщівська сорочка є особливим феноменом. Музейні працівники також розуміли, що така цінна річ, як борщівська вишивка, буде поступово втрачатися по двох причинах. По перше, тканина, як носій народного мистецтва вишивки з часом перестане існувати (на заміну домотканому полотну згодом прийшли льон та фабричні тканини). З цією тканиною ми і втратимо творчі надбання борщів’ян, які жили тут століттями і передавали традицію вишиванки з покоління в покоління. З другого боку ми розуміли, що якщо музей не збиратиме вишиті сорочки, того й інші люди цього не робитимуть. Тож ми почали збирати та зберігати ці елементи народного одягу. Ніхто з музейних працівників не ставив собі за мету сформувати певну колекцію вишиванок. Ми просто проводили планомірну краєзнавчу, етнографічну роботу по збору експонатів. Із часом музейна колекція вишивок збільшилась, стала досить великою. Коли 10 років тому в Борщеві було започатковано фестиваль «Борщівська вишиванка», колекція набула нового звучання, адже у дні фестивалю ми відкриваємо для людей виставку «Борщівська народна сорочка».
— Пане Михайле, які особливості кольору та узору притаманні борщівській вишивці?
— Борщівська вишиванка вирізняється з-поміж вишивок інших районів Тернопільщини тим, що в ній домінують чорні кольори. За допомогою чорних ниток рельєфно передається узор та утворюється цікава орнаментальна композиція. Сама побудова малюнка у таких вишиванках є досить складною. Борщівськими майстринями була вироблена тридільна система розміщення візерунків на рукавах, а самих технік вишивання борщівської сорочки нараховується понад 50: колодка, хрестик, хрестик з підстилом, кучерявий стіб, гаптування, стебнівка та багато інших. Верхня частина вишивки — уставка, прикрашалася вишивальницями найбагатшим малюнком — давнім геометричним та рослинним орнаментом. Для вишивання господині брали не тонку, а грубу вовняну нитку – “бавну”. Варто додати, що в кожному селі Борщівського району дівчина не хотіла повторювати узор, коли вишивала жіночу чи чоловічу сорочку. До узору кожна вишивальниця вносила якісь свої елементи, тож вишивка від кожного населеного пункту вирізнялася унікальністю.
— Скажіть, пане Михайле, в якому стані знаходяться сорочки, які представлені на виставці у Борщівському обласному краєзнавчому музеї?
— На жаль, у нашому музеї знаходяться не найкращі речі. Люди відносять до музею переважно одяг, який не шкода віддати, точніше, який не купить бізнесмен. До такого, зокрема, належить заплямована чи надірвана в окремих місцях сорочка. Та завдяки дбайливим рукам працівників музею, пошкоджені речі отримують у нас друге життя. Ми зашили ту дірку, закрили запаскою чи крайкою пляму, і сорочка сьогодні виглядає як нова та милує око відвідувачів музею.
— Розкажіть Михайле Петровичу, чи доцільно буде, якщо давні борщівські сорочки зберігатимуться не тільки в такий музеях, як ваш, а наприклад, вдома у людей?
— Мені доводилося чути про людей, які скуповують собі додому давні сорочки, зберігають їх на вішаках, милуються ними та закликають інших осіб також скуповувати вишиванки. Такі скуповування автентичного одягу – велика помилка, тому що в українців немає належного державницького підходу до справи. Чи то стосується економіки, побуту, чи будівництва доріг, чи формування наших культурологічних засад. Якщо ми хочемо зберегти борщівські сорочки, а разом з ними і борщівські традиції для прийдешніх поколінь, то ми повинні підійти до зберігання професійно і фахово. Експонати повинні знаходитися в таких установах, де вони збережуться надовго. В даному випадку – це є державні музеї.
— Пане Михайле, я чула, що борщівські сорочки тепер можна придбати не тільки на Борщівщині, але і в інших містах України? У зв’язку з чим пов’язане таке явище?
— Раніше люди на основі доброї волі передавали вишиванки у державні музеї, аби національний одяг через багато років побачили їхні внуки чи правнуки, гості, іноземці. Ці люди робили вагому річ для збереження автентичних вишиванок, доки справу збереження одягу не втрутився бізнес. На початку 90-х років борщівська сорочка стала предметом купівлі-продажу. І та бабця, яка хотіла передати сорочку до музею, задумалася: «Якщо мені за вишиту сорочку платять великі гроші, то чому би мені не продати вишиванку?» Ми не маємо права докоряти цій бабусі, бо розуміємо, що їй потрібні гроші на ліки. На жаль, державному музею не виділяються кошти для придбання експонатів. Тож працівники музею не прийдуть до тієї самої бабці та не принесуть їй 15 000 чи 20 000 гривень за сорочку. Тому так і виходить: ті люди, хто мали гроші і викупили борщівські сорочки, вивезли їх до Львова, Києва чи в інше місто. В такому випадку від борщівської сорочки для нашого краю залишається лише назва. В даний час тут збереглося дуже мало автентичних зразків двньої народної сорочки. Проте її можна купити у приватних колекціонерів, біля оперного театру на ринку у Львові, в Києві, Канаді.
— Я чула, що багато автентичних речей зберігається не тільки у державних, але і у приватних музеях. Поясніть, у чому перевага того та іншого музею і чи варто зберігати такі автентичні речі, як от борщівську сорочку, у приватних колекціях?
— Як правило, приватні музеї засновані на базі приватних колекцій. Для приватної колекції характерне те, що її власник не утримує експонати самостійно, а може продавати експоновані речі іншим колекціонерам, а ті продають експонати ще іншим особам. Я вважаю, що ідеалізувати такі приватні колекції – це є взагалі порушення закону. Якщо державні музеї дбають про те, щоб зберегти автентичні речі на покоління, то у приватних колекціонерів цінні надбання втрачаються, адже експонати перепродуються. Та на сьогоднішній день в Україні перевага віддається приватним колекціонерам, яких рекламують на різноманітних заходах, в тому числі й фестивалях. Тільки варто врахувати, що приватним колекціонерам співають осанну радше через те, що вони мають гроші, аніж тому, що ці збирачі роблять неабияку справу для національної культури. А державний музей не має грошей, щоб скуповувати експонати, то значить, що це є упосліджена установа.
— Скажіть, будь-ласка, пане Михайле, а чи може місцева влада якось зарадити перепродуванню та виродженню борщівських сорочок із Борщівщини?
— Мені дуже хочеться, щоб влада, яка так підтримує приватне колекціонування, хоч би раз подумала про наступне: «Якщо я є державним службовцем і в нашій області є чимало державних музеїв, то чому би мені не використати власні повноваження на те, щоб знайти спонсорів, купити за благодійні кошти один стрій вишивок, і під час фестивалю на великій сцені привселюдно подарувати державному музею викуплений автентичний одяг. Подарована владою вишиванка пройде інвентаризацію, паспортизацію, за рахунок чого буде описано історію сорочки, автора. Та насправді місцеві управлінці безлічі разів підносили вишиванки чиновникам із Тернополя , Києва, вивозили автентичний одяг із Борщева, проте жодного разу не подарували Борщівському музею вишиту сорочку.
Спілкувалася Анна Семенків для "Тернополян"
— Розкажіть, будь ласка, детальніше про сорочки, які ви щороку експонуєте на виставці «Борщівська народна сорочка» в Борщівському обласному краєзнавчому музеї?
На цій виставці представлені жіночі, чоловічі, дитячі сорочки, які вишиті на початку 20-30 років 20 століття. Сорочки належать фонду Борщівського обласного краєзнавчого музею, і тут відсутні експонати з інших колекцій. Ці сорочки вишиті борщівськими господинями на домотканому конопляному полотні нитками, які люди також виробляли на «натуральному» господарстві. У виставки є ще одна особливість – всі експонати паспортизовані, а це означає, що за кожною сорочкою стоїть інформація, в яких роках сорочка вишивалася, хто її автор, з якого села походить вишивальниця.
— Чому працівники Борщівського обласного краєзнавчого музею почали збирати та зберігати борщівські сорочки?
— Ще наприкінці 80-х років працівники Борщівського державного краєзнавчого музею зрозуміли, що борщівська сорочка є особливим феноменом. Музейні працівники також розуміли, що така цінна річ, як борщівська вишивка, буде поступово втрачатися по двох причинах. По перше, тканина, як носій народного мистецтва вишивки з часом перестане існувати (на заміну домотканому полотну згодом прийшли льон та фабричні тканини). З цією тканиною ми і втратимо творчі надбання борщів’ян, які жили тут століттями і передавали традицію вишиванки з покоління в покоління. З другого боку ми розуміли, що якщо музей не збиратиме вишиті сорочки, того й інші люди цього не робитимуть. Тож ми почали збирати та зберігати ці елементи народного одягу. Ніхто з музейних працівників не ставив собі за мету сформувати певну колекцію вишиванок. Ми просто проводили планомірну краєзнавчу, етнографічну роботу по збору експонатів. Із часом музейна колекція вишивок збільшилась, стала досить великою. Коли 10 років тому в Борщеві було започатковано фестиваль «Борщівська вишиванка», колекція набула нового звучання, адже у дні фестивалю ми відкриваємо для людей виставку «Борщівська народна сорочка».
— Пане Михайле, які особливості кольору та узору притаманні борщівській вишивці?
— Борщівська вишиванка вирізняється з-поміж вишивок інших районів Тернопільщини тим, що в ній домінують чорні кольори. За допомогою чорних ниток рельєфно передається узор та утворюється цікава орнаментальна композиція. Сама побудова малюнка у таких вишиванках є досить складною. Борщівськими майстринями була вироблена тридільна система розміщення візерунків на рукавах, а самих технік вишивання борщівської сорочки нараховується понад 50: колодка, хрестик, хрестик з підстилом, кучерявий стіб, гаптування, стебнівка та багато інших. Верхня частина вишивки — уставка, прикрашалася вишивальницями найбагатшим малюнком — давнім геометричним та рослинним орнаментом. Для вишивання господині брали не тонку, а грубу вовняну нитку – “бавну”. Варто додати, що в кожному селі Борщівського району дівчина не хотіла повторювати узор, коли вишивала жіночу чи чоловічу сорочку. До узору кожна вишивальниця вносила якісь свої елементи, тож вишивка від кожного населеного пункту вирізнялася унікальністю.
— Скажіть, пане Михайле, в якому стані знаходяться сорочки, які представлені на виставці у Борщівському обласному краєзнавчому музеї?
— На жаль, у нашому музеї знаходяться не найкращі речі. Люди відносять до музею переважно одяг, який не шкода віддати, точніше, який не купить бізнесмен. До такого, зокрема, належить заплямована чи надірвана в окремих місцях сорочка. Та завдяки дбайливим рукам працівників музею, пошкоджені речі отримують у нас друге життя. Ми зашили ту дірку, закрили запаскою чи крайкою пляму, і сорочка сьогодні виглядає як нова та милує око відвідувачів музею.
— Розкажіть Михайле Петровичу, чи доцільно буде, якщо давні борщівські сорочки зберігатимуться не тільки в такий музеях, як ваш, а наприклад, вдома у людей?
— Мені доводилося чути про людей, які скуповують собі додому давні сорочки, зберігають їх на вішаках, милуються ними та закликають інших осіб також скуповувати вишиванки. Такі скуповування автентичного одягу – велика помилка, тому що в українців немає належного державницького підходу до справи. Чи то стосується економіки, побуту, чи будівництва доріг, чи формування наших культурологічних засад. Якщо ми хочемо зберегти борщівські сорочки, а разом з ними і борщівські традиції для прийдешніх поколінь, то ми повинні підійти до зберігання професійно і фахово. Експонати повинні знаходитися в таких установах, де вони збережуться надовго. В даному випадку – це є державні музеї.
— Пане Михайле, я чула, що борщівські сорочки тепер можна придбати не тільки на Борщівщині, але і в інших містах України? У зв’язку з чим пов’язане таке явище?
— Раніше люди на основі доброї волі передавали вишиванки у державні музеї, аби національний одяг через багато років побачили їхні внуки чи правнуки, гості, іноземці. Ці люди робили вагому річ для збереження автентичних вишиванок, доки справу збереження одягу не втрутився бізнес. На початку 90-х років борщівська сорочка стала предметом купівлі-продажу. І та бабця, яка хотіла передати сорочку до музею, задумалася: «Якщо мені за вишиту сорочку платять великі гроші, то чому би мені не продати вишиванку?» Ми не маємо права докоряти цій бабусі, бо розуміємо, що їй потрібні гроші на ліки. На жаль, державному музею не виділяються кошти для придбання експонатів. Тож працівники музею не прийдуть до тієї самої бабці та не принесуть їй 15 000 чи 20 000 гривень за сорочку. Тому так і виходить: ті люди, хто мали гроші і викупили борщівські сорочки, вивезли їх до Львова, Києва чи в інше місто. В такому випадку від борщівської сорочки для нашого краю залишається лише назва. В даний час тут збереглося дуже мало автентичних зразків двньої народної сорочки. Проте її можна купити у приватних колекціонерів, біля оперного театру на ринку у Львові, в Києві, Канаді.
— Я чула, що багато автентичних речей зберігається не тільки у державних, але і у приватних музеях. Поясніть, у чому перевага того та іншого музею і чи варто зберігати такі автентичні речі, як от борщівську сорочку, у приватних колекціях?
— Як правило, приватні музеї засновані на базі приватних колекцій. Для приватної колекції характерне те, що її власник не утримує експонати самостійно, а може продавати експоновані речі іншим колекціонерам, а ті продають експонати ще іншим особам. Я вважаю, що ідеалізувати такі приватні колекції – це є взагалі порушення закону. Якщо державні музеї дбають про те, щоб зберегти автентичні речі на покоління, то у приватних колекціонерів цінні надбання втрачаються, адже експонати перепродуються. Та на сьогоднішній день в Україні перевага віддається приватним колекціонерам, яких рекламують на різноманітних заходах, в тому числі й фестивалях. Тільки варто врахувати, що приватним колекціонерам співають осанну радше через те, що вони мають гроші, аніж тому, що ці збирачі роблять неабияку справу для національної культури. А державний музей не має грошей, щоб скуповувати експонати, то значить, що це є упосліджена установа.
— Скажіть, будь-ласка, пане Михайле, а чи може місцева влада якось зарадити перепродуванню та виродженню борщівських сорочок із Борщівщини?
— Мені дуже хочеться, щоб влада, яка так підтримує приватне колекціонування, хоч би раз подумала про наступне: «Якщо я є державним службовцем і в нашій області є чимало державних музеїв, то чому би мені не використати власні повноваження на те, щоб знайти спонсорів, купити за благодійні кошти один стрій вишивок, і під час фестивалю на великій сцені привселюдно подарувати державному музею викуплений автентичний одяг. Подарована владою вишиванка пройде інвентаризацію, паспортизацію, за рахунок чого буде описано історію сорочки, автора. Та насправді місцеві управлінці безлічі разів підносили вишиванки чиновникам із Тернополя , Києва, вивозили автентичний одяг із Борщева, проте жодного разу не подарували Борщівському музею вишиту сорочку.
Спілкувалася Анна Семенків для "Тернополян"
