Злодійська натура, мов вовча шкура, – все одно колись та видасть крадія. Навіть якщо він заради наживи вдаватиме з себе дбайливого батька. Зрештою, це підтвердив вирок Борщівського районного суду, проголошений днями раніше вже двічі засудженому за крадіжки: 2 роки позбавлення волі та зобов’язання сплатити потерпілому понад 6 тис. 200 грн. матеріальної та 12 тис. грн. моральної шкоди.

«Тюремні університети» не минули дарма для Петра. Ще юнаком уперше потрапивши на лаву підсудних, він злякався, потай молився і просив Господа, аби все якось минулося. І суд призначив іспитовий строк. Щоправда, згодом чолов’яга дізнався, що такий вирок здебільшого проголошують усім, хто вперше скоїв крадіжку й не завдав великих збитків. Тому на майбутнє злодій зробив для себе висновок: не красти спонтанно, що потрапить під руку; не сподіватися на милість Бога та судді, а ретельно «замітати» сліди.

Утім ідеальних злочинів не буває, та й Петро насправді є пересічним рецидивістом із липкими руками, яких у світі, на жаль, безліч. Але все по черзі.

Два роки тому, в лютому, Петро відбув призначене покарання, звільнився з місць позбавлення волі та повернувся додому, у Зборівський район. Незабаром познайомився з молодичкою і став частим гостем у її оселі. Навіть якісь теплі почуття проявляв до її маленької дитини. На жаль, матеріали кримінального провадження не містять відомостей, чи знала жінка, що її новий обранець – рецидивіст?! Зрештою, чому б не дати людині шанс?

Отож на початку січня ц. р. вони вирішили жити разом, і Петро неподалік Борщева, у с. Мушкатівка, винайняв хату. За умовами договору оренди, жити планували пів року, щомісяця сплачуючи господарю за комунальні послуги.

Утім, коли місяць потому в обумовлений день власник приїхав за грошима, його ще на вулиці насторожило, що двері до будинку та стодоли відчинені навстіж, не закритими виявились і гаражні ворота.

Обійшовши господу, хазяїн одразу помітив зникнення обидвох електромоторів, розчинилась у повітрі й купа металобрухту, що лежала за сараєм. Водночас у будинку не побачив речей своїх квартиронаймачів. Чоловік зателефонував до Петра, проте й телефони подружжя були поза зоною досяжності. Зрозумівши, що його обікрали, власник повідомив про крадіжку сільського старосту, а той уже викликав поліцію.

Знадобився не один місяць клопіткої роботи, поки правоохоронці розплутали злодійський ланцюг та затримали хитрого рецидивіста. Отож було встановлено, що напередодні приїзду власника домогосподарства Петро зателефонував знайомому та запропонував забрати металобрухт: мовляв, назбиралося вже десь пів тонни. Той погодився і з двома помічниками приїхали до села.

Хитрий злодій саме виносив із будинку валізи й сумки з речами. Тож домовились, що хлопці самі повантажать метал, а гроші передадуть через знайомого таксиста.

Характерно, що жоден із діючих осіб у цьому злочинному ланцюгу навіть не замислився: на яких підставах Петро продає метал із чужого подвір’я? Навіть таксист не здивувався, лише спокійно залишив собі 100 грн. за витрати.

На щастя, крадений метал не встигли відправити на переробку, тож коли експерт почав оглядати електродвигуни та брухт, він без проблем знайшов чимало відбитків пальців. За даними картотеки, більшість із них належали раніше вже судимому Петрові. Тож хоч як не намагався рецидивіст сховати кінці в воду, його було затримано, і от нарешті він постав перед судом.

Вину визнав повністю, а от свідчити проти себе категорично відмовився, зіславшись на ст. 63 Конституції. Утім для встановлення істини цілком вистачило свідчень потерпілого, робітників підприємства, що збирає металобрухт, таксиста та ще декількох очевидців.

У підсумку вироком Борщівського районного суду Петра визнано винним у крадіжці (ч.2 ст. 185 КК України) та засуджено до 2-х років позбавлення волі. Також судом частково задоволено цивільний позов потерпілого та зобов’язано злодія сплатити йому понад 6 тис. 200 грн. матеріальної та 12 тис. грн.. моральної шкоди.

З етичних міркувань імена діючих осіб у публікації змінено.