Головна » 2017 » Квітень » 12 » На знак вдячності жителі села Цигани вшанують польського мецената і симпатика України Лукаша Хоровського


На знак вдячності жителі села Цигани вшанують польського мецената і симпатика України Лукаша Хоровського

21.08.2017
Автор: Sashko
Коментарі: 0
Переглядів: 1171


Громада Тернопільщини ініціювала встановлення у селі Цигани Борщівського району меморіальної таблиці колишньому почесному консулу України у Познані, підприємцеві, меценатові, великому другові України Лукашу Хоровському, якого у 2011 році не стало. Люди з Тернопільщини працювали на його підприємстві, і водночас польський благодійник не залишався байдужим до їхніх проблем і їхнього рідного краю.

Учитель Марія Гринчишин може годинами розповідати про Лукаша Хоровського, змальовувати подробиці кожної зустрічі, які збереглись на численних фотографіях. Світлини з Лукашем Хоровським розвішені на кількох стендах у сільській школі у Циганах. Тут облаштований куточок, присвячений польському меценатові. А невдовзі буде музей. У цій школі пам’ятають, що саме завдяки польському благодійнику навчальний заклад став одним із найкраще технічно обладнаних у районі. До нині у Циганах Лукаша Хоровського називають «Святим Миколаєм». Таким він залишився у пам’яті Марії Гринчишин, яка завдячує йому своїм життям.


Марія Гринчишин


«Моє лікування в основному відбувалось у Польщі за кошти родини Хоровських. Дві складні операції пройшли, мене врятував пан Лукаш. Для мене пан Лукаш – Святий Миколай у реальності. Це людина великого серця. Лікував не лише мене, а багатьох людей на цих теренах», – розповіла вчителька.


Приїхав на Різдво і залишився з Україною


Близько 1400 людей живе у селі Цигани Борщівського району. У 1990-х звідси, як і всіх сіл Тернопільщини, люди масово виїхали на заробітки за кордон. Майже у кожній хаті хтось працював і досі працює у Польщі у господарстві, яке створив Лукаш Хоровський ще на початку 1990-х. Він заклав садівництво і був захоплений своєю справою. Власне, тоді на роботу попросились українці. Він поцікавився, звідки вони і де їхні рідні Цигани в Україні. Умови праці, оплата і, що найважливіше, ставлення до людей у польського працедавця були такі, що охочих працювати було чимало, люди розповідають, що – аби потрапити до нього на роботу – навіть очікували якийсь час. Він старався дати змогу заробити більшості жителям, які за час праці покращили свій життєвий комфорт і оплачували навчання дітей.


Село Цигани, Борщівський район


Одного разу, на знак вдячності, українці запросили Лукаша Хоровського на Різдво в Цигани. Він не вагався – сів в автомобіль і приїхав. Відтак розпочалась його українська історія у житті.

«Тато сюди приїхав і закохався у краєвиди, традиції у світі простих цінностей. Його сюди вабила вразливість людей на власні потреби, вабило те, що вони допомагали один одному і підтримували. Тата вражала здатність місцевих людей витримувати всі випробування у важких умовах їхнього життя», – каже Вітольд Хоровський, син Лукаша Хоровського.


Допомагав безкорисливо


Лукаш Хоровський побачив стан сільської школи. Відтак допоміг поліпшити умови навчання для сільських дітей, відремонтував дитячий садочок у селі, привіз сучасне обладнання, а ще кращим учням надавав стипендії на навчання у польських університетах. Це було стимулом для школярів вчитись. Завдяки його старанням Борщівська районна лікарня отримала медичні препарати, техніку, інструменти, а місцеві лікарі стажувались у польських медичних закладах. Українські діти з незаможних родин відпочивали і лікувались у Польщі. А ще Лукаш Хоровський налагодив співпрацю Борщівського району з Новотомиським повітом Вєлькопольського воєводства, створив спільне підприємство в Циганах, щоб люди мали роботу і не покидали дітей, їдучи на заробітки. Однак зароблені кошти в Україні скеровував на спонсорську допомогу на тій же Тернопільщині, щоб гроші працювали на людей. Донині окрасою є греко-католицькі храми у Циганах і Гуштині та римо-католицький костел у Лосячах, до порятунку цих сакральних об’єктів долучився Лукаш Хоровський.


Костел у селі Лосячі


Він був поляком, як кажуть, від діда-прадіда, але полюбив Україну всім серцем. Допомагати іншим людям було його християнським світоглядом. А ось відкрили Україну для нього українська діаспора у США.

«У 70-х роках тато на рік виїхав у США, працював фізично, дуже сумував за домом. Чужа культура, західний капіталістичний стиль його не зачарував. У США була велика українська діаспора, з якою тато спілкувався, яка запросила його на свято. Тоді він дізнався про українські традиції і побачив, які вони близькі до польських, навіть схожі. Він відчув себе ближчим дому завдяки українським емігрантам. І ця повага до українців, захоплення традиціями у ньому залишились до кінця його життя», – зауважив Вітольд Хоровський.


Справу батька продовжують сини


Запрошуємо найкращих, показуємо найкраще, організовуємо найкраще – такого життєвого принципу дотримувався Лукаш Хоровський, коли брався до справи. У 2007 році він створив, фінансував і очолив Почесне консульство України у Познані. При консульстві почало працювати культурне товариство «Польща-Україна». Десять років тому заснував фестиваль культури «Українська весна» у Познані, який щороку в травні об’єднує українців і поляків, і є найбільшим культурологічним українським заходом у Польщі. Після смерті Лукаша Хоровського 8 квітня 2011 року його син Вітольд продовжив діяльність батька – очолив почесне консульство України у Познані, зміцнив товариство і вже вдесяте проведе цього року «Українську весну».



«Я тоді не розумів, у що «впаковуюсь», коли вирішив очолити і утримувати почесне консульство. Адже роботи стає дедалі більше і більше, як і проблем, які потрібно вирішувати. Колись у Вєлькопольському воєводстві було кілька тисяч українців. Зараз – майже 100 тисяч, у консульстві дуже багато роботи. Мені важливо, що діє товариство «Україна-Польща», вдалось його вивести на такий рівень, що навіть якби я (теоретично) відійшов (чого я не планую), воно б працювало далі. І це дуже для мене важливо. Водночас за цей час я сам зацікавився українською культурою. Чимало нових викликів переді мною постали під час Майдану в Україні, під час українсько-російської війни, яка триває досі. І з цими викликами доводилось давати раду. Я люблю бувати на Тернопільщині. Збруч, Дністер, тут мій улюблений регіон, тут несамовита природа», – каже Вітольд Хоровський.



Вітольд Хоровський (праворуч)


Його зворушило бажання селян із Циган встановити меморіальну таблицю татові на фасаді будівлі школи і створити музей. Сини Вітольд і Ян – часті гості у селі і школі. Ян Хоровський продовжує у Польщі бізнес тата, і в господарстві працює кілька українців.

«Про мого тата тут всі пам’ятають, ця пам’ять присутня всі ці роки, яких його немає. Ця пам’ять не є показною, вона щира і коли б сюди не прийшов, то завжди почуєш добрі слова. Я у Циганах буваю на кожні свята, колись тут займався господарством, що тато створив. За цей час ми збудували у селі будинок, маємо гарних сусідів, які стали нашими приятелями, маємо багато тут друзів і любимо сюди приїжджати», – говорить Ян Хоровський, який восени одружується з українкою.


Відкрити таблицю, присвячену Лукашу Хоровському, планують у селі Цигани 1 вересня. На захід приїде родина благодійника з Польщі.

«Ми з паном Лукашем працювали понад 15 років. Це був справжній друг школи, меценат, бо його допомога була безкорисливою. Наш святий обов’язок – пам’ять про Лукаша Хоровського, який змінював наш світогляд, інтегрував нас у європейську спільноту», – каже директор школи Володимир Кушнір.



Куточок Лукаша Хоровського у школі


Поляк Лукаш Хоровський вірив у краще майбутнє для українців. Він був непересічною особистістю, унікальною людиною, робив добрі справи тихо і щиро, без жодної вдаваної показовості, пригадує співпрацю і дружбу з польським меценатом В’ячеслав Войнаровський, представник МЗС у західних регіонах України. «Вражає те, що про більшість проектів, які зреалізував Лукаш Хоровський, ми дізнаємось нині, вже після його смерті. Пошанування Лукаша Хоровського – це гарний приклад українсько-польського поєднання. Це людина, яка дбала про інших реальними справами».

Пам’ять українців є жестом їхньої вдячності за добрі справи людини, його велике серце. А «вдячність це риса шляхетних людей», писав митрополит УГКЦ Андрей Шептицький.

Джерело: Радіо Свобода, Галина Терещук
Переглядів: 1171

Коментарі

avatar