За участь у засідці на заступника міністра оборони Польщі, генерала зброї Кароля Свєрчевського на Лемківщині хорунжий Іван Захаренко – “Грань” із Херсонщини – чотовий в сотні УПА “Ударник-5” легендарного командира Степана Стебельського – “Хріна” був відзначений УГВР Золотим Хрестом бойової заслуги І кл.



Після виселення українців Лемківщини під час акції "Вісла" (депортації всього українського населення з їх етнічних земель на т. зв. "Зємє одзискане" у західній і північній частині Польщі) більшість повстанців перейшли для продовження збройної боротьби в УРСР.

Командир "Грань" влітку 1947 р. перейшов з групою повстанців на територію Львівського краю ОУН, де перебував, ймовірно, до кінця літа 1948 р.

Довідково. Іван Захаренко народився 12 червня 1908 р. у смт Велика Лепетиха Херсонської обл. Закінчив 4 класи початкової школи, працював машиністом. Відслужив у Червоній Армії у 1929–1930 рр., де отримав звання старшого сержанта. Вдруге мобілізований у 1939 р., наступного року став лейтенантом.

Обставини, за яких І. Захаренко опинився в Західній Україні, невідомі. Можна припускати, що тут дислокувалася його військова частина і під час її відступу він залишився. В реєстрах повстанців зазначено, що його служба в РСЧА закінчилася у 1941 р.

В УПА І. Захаренко потрапив у липні 1944 р. Спочатку був стрільцем, від жовтня 1944 р. — ройовим, а від лютого 1945 р. — чотовим у першій сотні "Веселого" куреня "Рена" (згодом сотня "Ударник-1", відділ № 94), діяв у Карпатах, на Лемківщині.

21 березня 1945 р. відзначився у бою з НКВД у с. Струбовиська. Після бою 2 квітня 1945, коли загинув ст. бул. "Веселий" і сотня була розбита, зібрав тих, хто розбіглися або хворіли. Це дало можливість відновити відділ, який у червні очолив Франц Григорович - "Дідик". В цей час "Грань" перехворів тифом.

У повстанських документах того часу він характеризувався командуванням як "добрий жовняр". Наказом УПА-Захід ч. 18 від 1 березня 1946 р."Граневі" признано ступінь старшого булавного УПА з датою 1 січня 1946 р.

Через тертя із поручником "Дідиком" І. Захаренко за власним проханням у 1946 р. був переведений у сотню "Ударник-5" (відділ № 95 -а командир — хорунжий Степан Стебельський-"Хрін"), де також виконував обов'язки командира чоти. (дивись статтю Володимира Мороза в "Шляху перемоги" (ч. 43 від 27.10.2010))

Завдяки відкриттю архівів радянських спецслужб в Україні нам вдалося натрапити на сліди подальшої діяльності Івана Захаренка та з'ясувати деякі деталі з його життєпису, що стали вагомим доповненням до вже відомої біографії повстанського командира.

У другій половині 1948 р. командира "Граня" зі ще одним підпільником скеровують у Подільський край (ПК) ОУН для діяльності на Сході. Про його перехід територією Рогатинського надрайону залишив свідчення Олексій Демський – "Довбак", "Шувар".

Вони разом квартирували близько тижня біля с. Липівка Рогатинського р-ну. О. Демський свідчив, що "Грань" довший час служив у армії, що було зрозумілим по його зовнішній виправці, знанню військової справи та розмов.

"Високий, стрункий, круглолиций, блондин, носив рижі вуса", при собі мав автомат ППС і пістолет ТТ. Під час перебування на Рогатинщині група "Шувара" разом з "Гранем" зробила на пам'ять світлину, після чого І. Захаренко з невідомим підпільником відправився у сторону Бережанщини.



Деталі їхнього переходу територією Тернопільської області достеменно не відомі, однак член Проводу ОУН Роман Кравчук – "Максим" повідомляв "Шувара" про те, що підпільник, який йшов із "Гранем", загинув у дорозі.

Восени 1948 р. Іван Захаренко прибув у Кам'янець-Подільську округу ОУН, де був призначений бойовиком у групу Хоми Мартюка – "Алкіда", "Охріма" в Дунаєвецькому надрайоні та отримав нове псевдо – "Петро".

Радянський агент "Ярославенко" доповідав, що зиму 1948–1949 рр. І. Захаренко провів у Дунаєвецькому районі, мабуть, у с. Зеленче у сім'ї Андрія Павлюка, а весною 1949 р. Кам'янець-Подільський окружний провідник Григорій Левчук – "Гомін", "Жван" відправив його до Чортківського надрайонного провідника ОУН Миколи Качанівського – "Качура", "Скоба", щоби останній "зайнявся" ним.

Борщівський районний провідник ОУН Дмитро Малинник – "Потап" свідчив, що у червні-липні 1949 р. "Качур" представив йому колишнього командира УПА:

"…цього чоловіка потрібно поважати, він має великі заслуги, приймав участь в боях з польськими військами на території Польщі, в так званім Закерзонні. Особисто брав участь в засаді, із якої був вбитий польський генерал Свєрчевський. За це по лінії ОУН його нагородили якимось Хрестом заслуги".


Повідомлення про нагородження командира "Граня"

Командир "Грань" переховувався разом з "Качурем" і його машиністом "Велесом" (також, ймовірно, мав псевдо "Залізняк") в криївці у лісі "Діброва" біля с. Більче Золоте.

Дмитро Малинник відзначав, що декілька разів зустрічався з ним та розмовляв на теми збройної боротьби повстанців:

"Він мені казав, що у східних областях підпілля ОУН успішно веде боротьбу проти Радянської влади, так як там немає оперативних груп, і що у східних областях населення цікавиться літературою ОУН".

Члени підпілля Борщівщини називали І. Захаренка просто – Командиром. Провідник "Потап" на слідстві розповідав, що "Грань" має дружину і дитину, нібито, дівчинку, у побуті говорив російською, часто розповідав про Кавказ, а також залишив його описові прикмети:

"середнього росту, середньої тілобудови, чорнявий, носив невеликі вуса, рух і хода військової людини. Озброєний був автоматом ППС і пістолетом ТТ, одягнутий у форму офіцера радянської армії".

Влітку 1949 р. Микола Качанівський поставив до відома "Потапа", що Командир залишиться біля керівника Чортківської надрайонної/окружної підпільної друкарні ОУН "ім. Симона Петлюри" Володимира Гнибіди - "Неплюя" і буде допомагати йому в технічній роботі.

У поясненні слідчим Дмитро Малинник вказав, що І. Захаренко допомагав "Неплюю" і "Качуру" виготовляти "бофони" – "особливого роду листівки", кошти за розповсюдження яких йшли на бойовий фонд ОУН. Востаннє з ним зустрічався у жовтні 1949 р.



Агент МВД "Ярославенко" доповідав, що восени 1949 р. "Грань" зустрівся з провідником Подільського краю Василем Беєм - "Гулим", "Уласом", який йшов у Кам'янець-Подільську округу, та заявив, що на Чортківщині не хоче залишатися на зиму.

Тому, "Улас" забрав його із собою та знову підпорядкував "Алкіду", який влітку 1949 р. очолив підпілля Дунаєвецького надрайону.


За даними агентури, між ними виникали часті суперечки, бо Іван Захаренко не хотів підпорядковуватися "Алкіду", тому що вважав себе вищим провідником ОУН:

"він кожному розповідав, що його група організувала засідку на генерала Свєрчевського, під час якої той був вбитий. "Алкід" постійно жалівся "Уласу" на "Граня". Останній почав погрожувати "Алкіду".

Микола Качанівський, який був призначений на місце окружного провідника "Гомона", також свідчив, що "Грань" погрожував убити "Алкіда". Такий стан справ змусив керівництво Подільського краю, ймовірно, восени 1950 р. перевести І. Захаренка на Вінниччину в підпорядкування надрайонного провідника ОУН Йосипа Демчука - "Лугового", "Яструба", який займався розбудовою мережі підпілля в цій області та згодом вважався окружним провідником ОУН.

У 1950 р. член Проводу ОУН Р. Кравчук володів даними, за якими Іван Захаренко добрався до місця, куди йшов, але там "закопався" і ніякої роботи не проводив.



Як свідчить М. Качанівський, "Грань" був не здатний вести роботу на сході та чим-небудь допомогти "Луговому", тому крайовий провідник "Улас" віддав вказівку Й. Демчуку розстріляти І. Захаренка, щоб "не був обузою" при розбудові мережі ОУН на Вінниччині.

Натомість, у протоколах допиту "Луговий" вказував, що Василь Бей восени 1950 р. повідомив його про те, що із Кам'янець-Подільської області у групу ОУН на Вінниччині повинен прийти командир "Грань", якого потрібно розстріляти. Через декілька днів після цього з'явився сам "Грань".

Серед основних причин, за які Івана Захаренка - "Граня", "Петра" заочно засуджено до смертної кари, Йосип Демчук назвав злочини перед ОУН, недисциплінованість, спробу легалізації, моральний упадок, невиконання завдань підпілля і відмову виїхати у Дніпропетровську область для роботи по лінії ОУН.

У лісі біля с. Зарванці Вінницького р-ну Вінницької обл. Й. Демчук та Михайло Гупало - "Степан", який у вересні 1950 р. прибув у групу "Лугового", виконали вирок, розстрілявши "Граня".

Там же його і похоронили. Одяг і документи І. Захаренка були відібрані у архів та закопані у бідоні разом із матеріалами крайового провідника "Уласа" та організаційними коштами.



Коли саме відбулася страта, достеменно невідомо, однак можна припустити, що це жовтень-листопад 1950 р., коли Василь Бей втретє прибув на територію Вінниччини та міг бачитися чи написати повідомлення Й. Демчуку.