31 січня 2015 року в смт. Чорнухино Луганської області під час наступу російських окупаційних військ в бою героїчно загинув мій син - Григоришин Михайло Васильович. Дуже прикро і жаль , що зараз я і моя сім’я залишилася наодинці зі своїм болем та горем. Важко повірити, що зі сім’єю загиблого Героя поводяться бездушно і цинічно. Найперше ці слова стосуються священика нашого села о.Ігоря Дроздовського.

Ось в чому справа. 1 лютого 2015 року я почула найстрашніші слова в своєму в житті від військового побратима мого сина: “ Мені дуже жаль, але Міша загинув… Але так, як йшли військові дії нам не вдалося забрати тіло Міші та інших воїнів і вони залишилися на території сепаратистів, а ми були змушені відступити”.

Я впала у гіркий відчай і не знала, що я маю далі робити. Тоді з надією про Божу допомогу я звернулася до о. Ігоря, щоб він відправив Службу Божу, щоб Господь допоміг віднайти тіло моєї дитини і повернути його до рідної домівки. 4 лютого в нашій церкві зібралося дуже багато людей: приїхали найкращі друзі з Чернівців, Кам’янця-Подільського, Мішові однокласники, одногрупники, вся родина і просто знайомі, односельчани, вчителі та учні школи, люди з інших сіл. Під час Служби Божої були зібрані кошти для пошуків мого сина. Але о.Ігор бездушно присвоїв собі зібрані гроші. Всі люди думали, що ці кошти будуть передані волонтерським організаціям, які б займалися пошуками Міші, тому і жертвували. Після Богослужіння люди дізналися, що священик забрав ці гроші собі, вони засуджували цей підступний вчинок і тоді одна жінка з нашого села підійшла до одного з старших братів церкви і попросила, щоб він пішов до отця і щоб той повернув ті кошти, бо всі люди були впевнені, що вони жертвують кошти не для священика, а на пошуки мого сина. Також з цим проханням до священика зверталися друзі Міші. Отець категорично відмовився повернути гроші, мотивуючи тим, що гроші належать йому і нікому він їх не збирається віддавати.

Невже така людина має право бути священиком?! Невже такій людині ми довіряємо свої душі з надією на Боже прощення? Така черства, жорстока людина не заслуговує на звання отця… В нього не стріляли “Гради”, не йшли на нього вражі танки, не цілився снайпер… Хіба важко було присвятити ту годину Богослужіння просто без матеріальної вигоди і з щирим співчуттям, прекрасно знаючи, що далеко від батьківської хати на сирій землі лежить вбитий юнак, і він там не один. В той страшний час інші священики поступали героїчно: їхали на територію бойових дій і ризикуючи своїм життям забирали тіла наших Героїв, чи всіляко підтримували, допомогали нашим воїнам. А о.Ігор вирішив збагатитися на крові мого загиблого сина.

Дуже прикро, коли я згадую ще такий випадок, коли я звернулася до Владики Димитрія в м.Чорткові, щоб Він допоміг придбати Мішові бронежилет, бо на той час в мене не було грошей тому, що я тільки-но виписалась з лікарні після онкологічної хвороби. Дізнавшись про це, о. Ігор так зганьбив мене в церкві, що я не знала куди я маю дітися і як маю вийти. Мовляв: “Яке я мала право звертатися до Владики?!”. Але я просила не для себе…

Слова “Слава Україні!” і “Героям Слава!”, сказані воїнами АТО під час посвячення пам’ятника мого сина на цвинтарі, викликають в нього єхидні насмішки. Це може означати тільки те, що о.Ігор зневажає істинних Героїв, які поклали на вівтар України найдорожче – своє життя, завдяки їхнім подвигам, він сидить в теплій хаті і має можливість спокійно спати.
Тож після цього всього, я навіть не змогла підійти до о.Ігоря і попросити відправити Службу Божу за упокій душі мого сина на другу річницю загибелі. Також я не зможу відправити Богослужіння на другу річницю його поховання і панахиду на Великодні свята. Після цих підступних вчинків я не можу собі дозволити, щоб священик, який витер ноги в мого загиблого сина-Героя, хоч на крок підходив до його могили. А ще я дуже хочу ходити до церкви в нашому селі, але не можу бачити такого священика… Невже я таке заслужила? В даний час я змушена йти до церкви в м.Кам’янець-Подільському і шукати спокою своєї душі там.

Чого вартують тільки його слова, які я почула особисто від нього: “І вороги моїть лізуть до сповіді”. Невже у священика можуть бути вороги?!

Не витримавши цих знущань я звернулася зі скаргою на о.Дроздовського у єпархію м.Чорткова до Владики Димитрія Григорака та єрхиєпископа м.Тернополя Василя Семенюка, але ніякої відповіді та допомоги я так і не дочекалася. Ось що з того всього вийшло. О.Дроздовський почав збирати списки людей з таким заголовком “Збір підписів на підтримку священика проти нападів Григоришин Ганни Василівни, яка не проживає в даному селі”. Але це наклеп. Позор і ганьба. За доброго священника підписи не збирають. На жаль, єпархія стала на захист священика, хоча обіцяли ,що вони його перевірять і “полікують”, але “лікування” пішло йому не на користь. На нього я ніколи не нападала, не обзивала, а цивілізовано звернулася у відповідні інстанції. З його сторони ніяких заяв у поліцію на мене не було, а те, що я не проживаю в селі прошу не брати до уваги, бо сільська рада с.Панівці надала мені довідку, в якій чітко вказано, що в селі я проживаю, але без реєстрації (закон так дозволяє і я його не порушую). Люди підписалися під тиском священика, тому що боялися прокльонів з його сторони. Після зібраних списків, о.Дроздовський на Службі Божій виголосив “Многая літа” тільки тим людям, які нібито підписалися на його підтримку. Чому ж він поділив людей? Кожна людина має право вибору.

Після прийому архиєпископа Василя Семенюка, о.Дроздовський розказує людям в селі, що архиєпископ мене не прийняв і взагалі вигнав. Більше того, о.Дроздовський каже, що я можу звертатися в Москву до Путіна. Передаю як було сказано: “Може хоч Путін їй допоможе”. Мій син загинув у бою під час наступу путінських окупантів, а цей горе-священик каже про мене такі болючі слова. Тоді не раз себе запитую: за що віддав життя мій син? За кого? За таких нелюдів як Дроздовський? Завдяки моєму синові і таким відданим синам-патріотам, які захищають нашу Україну від ворога, він сидить в теплій хаті і “їсть булку з маслом”, а не купує свічку на цвинтар і не лиє океани гірких сліз.

В с.Латківці, де о.Дроздовський має ще одну парафію, він розказує якісь дивні сни, що мій син комусь з людей приснився і сказав не приходити до нього на могилу, бо в могилі лежить не він. Хто дав право йому виголошувати такі речі в церкві, тим більше про загиблого Героя. Нехай краще помолиться за кардинала Любомира Гузара. Весь світ сумував, молився, вшановував пам’ять кардинала, тільки не Дроздовський тому, що в той день він веселився і танцював на випускному вечорі в нашому селі. Того ж самого дня, на Зелені свята, він навіть не згадав Любомира Гузара, не помолився за упокій, не вшанував його пам’ять на Службі Божій. Священику не личить поводити себе таким чином.

Також Дроздовський оголошував про збір підписів у селі на підтримку військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину. Цей військовослужбовець отримав умовне покарання і має судимість. Тож яке право має священик вмішуватися у державні справи. На це є відповідні органи, а його обов’язок – щиро помолитися. Нехай не порівнює і не кладе в один ряд хлопця – Героя з двома високими державними нагородами і дезертира. Є рішення суду і нехай Дроздовський його поважає. Я заборонила згадувати мого сина будь-де – чи в церкві, чи на державні свята, але мої слова до нього не доходять. Він не має права цього робити без мого дозволу, - написала мати загиблого Героя Михайла Григоришина.