Для ігромана гроші – що вода: заради азарту під час гри він, не замислюючись, може програти навіть мільйон! Віддасть усе до останньої копійки! При цьому навіть не замислиться, за що завтра буде жити? Якщо ж власні кишені безнадійно порожні, готовий продати душу дияволу чи обікрасти навіть друга, лише б отримати нещасний жетон.

Про те, що Олексій (імена всіх дійових осіб з етичних міркувань змінено) грає на ігрових автоматах, у Борщеві мало хто знав. Погодьтесь, подібним «хобі» не пишаються і не афішують. Однак молодик досить часто «зависав» у залі, щоправда, ставки робив дрібні – по 50-100 грн. Якщо щастило і Фортуна посміхнулась, міг знову поставити виграш і, остаточно все програвши, пошвендяти додому. Хоч інколи забирав виграш, ішов до найближчого гастроному за пляшкою оковитої та поспішав до товариша на «градусні посиденьки».

Жив Олексій у батька на його пенсію. Ніде не працював, перебиваючись тимчасовими заробітками.

Отож на початку лютого ц.р. вранці йому зателефонував знайомий і запропонував поїхати з ним на Хмельниччину.

«Справи там деякі маю. Та довго не затримаюсь, а потім могорич поставлю», – запропонував він чолов’язі.

Олексій довго не думав, та й після напередодні ввечері вжитого спиртного голова не вельми думала, оскільки дико боліла. З усього почутого його зацікавило слово «могорич», тож невдовзі він уже поспіхом вийшов із хати і зручно вмостився у темному «Рено» знайомого.

На Хмельниччині заїхали в якесь село, там товариш кудись заходив, але швидко повернувся і кинув у бардачок барсетку. Краєм ока Олексій зауважив, що вона стала значно важчою.

Їхали розмовляючи про різне. При в’їзді до Борщева знайомий зупинився на автозаправці, купив пляшку горілки, і вони попрямували далі. Зупинилися вже у центрі, товариш розлив горілку по разових склянках.

«За успіх у справах!» – підморгнув він Олексію.

«За успіх!» – погодився той.

Випили ще, потім закурили. Після цього покази потерпілого та обвинуваченого значно відрізняються. Олексій стверджує, що після вжитого алкоголю власник іномарки заснув. Він ніби намагався його розбудити, але потім махнув рукою: прихопив барсетку і пішов на ігрові автомати. Скільки часу грав – не пам’ятає.

Натомість оператор зали гральних автоматів пригадала, що Олексій був довго, то програвав, то трохи виграв. Гроші діставав із барсетки і ставив не потрохи, як зазвичай, а по 100-200 грн. Коли пізно вночі зайшов його знайомий, запропонував сплатити за нього і купив жетонів на 400 грн. Гроші демонстративно діставав із барсетки, при цьому купюри розлетілись по всьому приміщенні. Побачивши це, оператор викликала таксі і попросила відвезти горе-гравця додому. Олексій поїхав, але наступного дня приїхав грати знову. За підрахунком дівчини, обвинувачений мав при собі щонайменше 20 тис. грн.

Тим часом потерпілий наполягав, що зовсім не спав, а при Олексію зателефонував додому та попросив батька забрати його. Пояснив, що трохи випив і не хоче сідати за кермо. Вже вдома помітив зникнення барсетки й одразу зателефонував обвинуваченому, спитав, де гроші та документи. У відповідь Олексій задоволено розреготався і сказав, що барсетка в надійному місці.

«Я зараз приїду до тебе», – сказав водій.

«Я не вдома», – відказав той і кинув слухавку.

Наступного дня потерпілий таки застав його вдома та забрав барсетку. Документи були на місці, а от 23 тисячі зникли.

«Де гроші?» – кинувся він до злодія.

«Не знаю, тут хлопці знайомі приходили, може, вони і забрали. Я їх запитаю», – почав він відбріхуватись.

Не повіривши злодію, чоловік звернувся до поліції. Вже під час досудового слідства з’ясувалося, що Олексій не тільки грав на чужі гроші, а й купляв горілку та пригощав горе-друзів. Сам обвинувачений мало що пам’ятав.

Однак Борщівським районним судом Олексія визнано винним у крадіжці (ч.1 ст. 185 КК України) та засуджено до 240 годин громадських робіт.



Олекса Чиж