Учора у селищі Скалі-Подільській, що на Тернопільщині, урочисто відкрили пам’ятник відомому українському оперному і камерному співакові, педагогу, музично-громадському діячеві, патріоту України Мирославові Скала-Старицькому (сценічний псевдонім — Міро Скаля).

У цьому мальовничому селищі він народився 13 червня 1909 року. Та доля розпорядилась так, що більшість років свого життя – період найвищого творчого розквіту — Мирослав Старицький прожив за межами рідного краю, за яким завжди тужив і до якого часто линув у своїх піснях.

Вже у зеніті свої слави він якось сумно написав у листі до родичів :» Почуваюсь я тут, як пес у чужих сливках». Чому знаменитий «тенор із Божої ласки», як його називала закордонна преса, писав такі рядки? Мабуть тому, що найголовнішим його болем була розлука із Батьківщиною, туга за рідним домом, батьками й родичами. І слава, успіх, не могли замінити цієї любові.

Сьогодні Мирослав Старицький, Міро Скаля, повернувся до рідного селища у величному постаменті, який стоїть на центральній площі.

Подія зібрала громаду на урочисте відкриття, яке розпочала ведуча дійства Людмила Гричух.

Співробітниця краєзнавчого музею ім. М.Старицького, вчитель історії Оксана Ундерко коротко розповіла про життєвий шлях славетного земляка.

До слова, пані Оксана є авторкою документальної стрічки про Мирослава Скала-Старицького, яку гостям продемонстрували у місцевому будинку культури під час урочистої академії з нагоди відкриття пам’ятника.

Право відкрити пам’ятник надали селищному голові Вікторові Мирончуку і племіннику співака — Ігореві Старицькому.







Настоятелі місцевих храмів Василь Германюк та Віктор Голуб звершили молебен освятили постамент.

Ким же був Мирослав Старицький і який слід залишив по собі у музичному мистецтві?




Завдяки щедрому вокально-музичному обдаруванню та наполегливій праці, надзвичайній вимогливості до себе, вірі у власні сили Мирославові Скала-Старицькому вдалось пройти непростий шлях від хориста у церковному крилосі в церкві рідної Скали-Подільської до найвідоміших оперних і концертних сцен світу.

Його знали, любили, йому аплодували в Європі й Америці. Про нього із захопленням писала світова преса.




У розкішному виданні паризької «Опера-Комік» на честь п’ятидесятиліття цього театру ім’я нашого талановитого краянина стоїть поруч із такими іменами як Еріва, Шаляпін, Кепура.

Як не парадоксально, його ім’я відкрилось нам зовсім недавно, у кінці дев’яностих. Педагог, музикант, краєзнавець Богдан Петраш детально дослідив біографію тенора, зустрівся чи не всіма його живими родичами і видав про нього дві книги. Саме завдяки його праці ми дізнались чимало нових, унікальних фактів із його біографії.




Пізніше хтось навіть назве повернення його ім’я для українців поверненням із забуття і небуття.

Мирослав Старицький народився у багатодітній родині спекотного літнього дня 13 червня 1909 року у Скалі-над-Збручем, таку назву колись мала Скала-Подільська.

Сім’я була працьовитою й інтелігентною. Батько – Григорій Старицький, дякував у Святомиколаївській селищній церкві. Він серед усіх дітей побачив яскравий талант Мирослава до співу, тому саме його брав з собою до церкви, де хлопчик співав разом із батьком і матір’ю Анастасією на богослужіннях у церковному хорі.




Мирослав ще навіть не діставав очима до батькових нот, але спів хору його заворожував і хлопчина намагався бути схожим на дорослих, старанно і впевнено виспівуючи партії на рівні з ними.

Син дяка мав багато обов’язків: сольно співав у хорі батька, допомагав у крилосі, читав Псалтир над померлими та був присутнім на усіх, навіть щоденних, Богослужіннях.




Пізніше М. Скала-Старицький згадував, що серед співаків скалецького хору були люди з такими голосами, що могли б спокійно зробити кар’єру на світових сценах, але «хто тоді в Скалі знав про якійсь опери?».

У 20-30 роках минулого століття митець співав та грав у мандрівних театрах ім. І. Тобілевича та Й. Стадника, в хорі «Думка».

Його голос запам’ятали і співробітники кооперативу в Борщеві, де Мирослав працював. Про це у своїй книзі згадує Богдан Петраш. Коли в час обідньої перерви хлопці вирішили заспівати пісню, їх своїм потужним голосом підтримав Мирослав Старицький і всі були захоплені чистотою, інтонаційністю і колоритом цього голосу.

Юному Мирославові доводилось працювати, щоб заробити гроші для сім’ї. Праця була не творча, а його душа прагнула іншого. Він хотів співати.

Доля подарувала йому цей шанс. У 1937 році він виграв стипендію від Ценросоюзу і почав професійно займатися співом у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка.

Вже в часі студентства виступав на львівському радіо, а після завершення навчання стає солістом львівського оперного театру.

У 1942 році співак переїжджає до Відня і там уже залишається після закінчення Другої світової війни.




Про найплідніший період творчості співака за кордоном йдеться у статті вчительки, історика зі Скали-Подільської Оксани Ундерко «Постаті «з Божою іскрою в грудях»: короткий огляд літературно-мистецької спадщини Скали-Подільської», розміщеної у збірці «Перша ластівка LaSkala».

Віденська преса називала йогов иступи й успіхи «сенсаційними». Співак-патріот узяв собі псевдопім Міро Скаля від назви рідного містечка Скала.

Французький рецензент так написав про його виступ у Парижі: «Це найкращий голос, який мені доводилось чути».




На всіх своїх виступах Міро Скаля презентував себе як українського виконавця і до програми завжди включав твори українських композиторів.

Після віденської «Фольксопера» стає солістом паризької «Опера-Комік» (1947 р.) та гастролює по цілому світу: Європі, Північній Африці та Північній Америці.

У 1953 році фортуна знову широко відкриває двері у його долі – Старицький став першим тенором Королівської опери «Ля Моне» у Брюсселі. В його оперному репертуарі понад 40 партій. Виконавська майстерність М. Скала-Старицького незмінно викликала слова найвищої похвали у фахових критиків різних країн світу. Він заслужено здобуває від критиків найвищої оцінки, його називають «королем тенорів».

З 1963 року М. Скала-Старицький провадив у Парижі власну музично-драматичну студію, де навчав співу й акторської майстерності талановиту молодь українського походження. Шкода, що сьогодні нікому продовжити його справу. Адже його методика навчання була унікальною, позаяк він ділився із своїми учнями власним досвідом постановки голосу, дикції, сценічної майстерності.




Ось як згадувала про свого вчителя одна з його вихованок – Уляна Чайківська: «Майстер Старицький був передусім нашим приятелем, з яким ми могли заторкнути усі теми й усі питання, що ставали перед нами з будь-яких причин. … Він вчив нас співати з подиву гідною енергією, бажав передати нам своє мистецтво, яким сам володів досконало».

М. Скала-Старицький прагнув виховати не лише співаків, артистів, а, насамперед, свідомих патріотів. Його учні вивчали українську мову та вимову, декламуючи вірші, читаючи уривки з прозових творів. Разом зі своїм керівником вони пропагували українське мистецтво на різних імпрезах країн Західної Європи.

Ось як в часописі «Українська думка» журналіст писав з приводу вокально-літературного вечора пам’яті Олександра Олеся: «Вечір розпочався доповіддю М. Скала-Старицького про життя і творчість поета. Доповідь мала наскрізь патріотичний характер, бо в ній доповідач висвітлив постать поета не як сентиментального лірика, а як революціонера».




Ще М. Скала-Старицький багато публікував критичних статей на музичні теми, мав великі плани щодо згуртування «українських Музик на чужині». Та, на жаль, все обірвала рання смерть співака.

В останні роки життя він ще зайнявся написанням «Спогадів», котрі не встиг дописати. Вони зберігаються поряд з його особистим архівом (понад 1,5 тис.одиниць збереження) у Музично-меморіальному музеї С.Крушельницької у Львові і чекають на своїх дослідників.

Мирослав Скала-Старицький одружився на оперній сівачці Євгенії Ласовській, котра була родом із Копичинців, що на Тернопільщині. Вона теж свого часу підкорювала європейські сцени, їй аплодували у престижних театрах, запрошували на імпрези. Та Євгенія після одруження повністю присвятила себе сім’ї і чоловікові. Вона поступилася його талантові і стала його музою, берегинею.

Він важко переживав її смерть. Щотижня їздив на кладовище із квітами. Став замкнутим, рідко спілкувався з друзями. Хто зна, можливо рання смерть коханої так рано підкосила і його здоров’я? Якось, повернувшись в черговий рах із кладовища, він впав на порозі дому і помер.

Свій вічний спочинок Мирослав Скала-Старицький знайшов на чужині.

Святкування у Скалі-Подільській продовжились у селищному будинку культури, де організатори свята підготовули цікаву і насичену програму.




Із вітальним словом виступили ініціатори встановлення пам’ятника — директор краєзнавчого музею ім. М.Старицького, художник Євген Шпак і його співробітниця, історикиня Оксана Ундерко. Вони подякували за розуміння і підтримку селищному голові Вікторові Мирончуку, активним жителям Скали-Подільської, які долучились до цієї благородної справи.

Цікавими були виступи заслуженого журналіста України, редактора часопису «Галицький вісник плюс» Петра Довгошиї і заслуженого працівника культури, директора Борщівського обласного краєзнавчого музею Михайла Сохацького.

Музей представив виставку про Мирослава Старицького зі своїх фондів. Тут — світлини Старицького і його родичів, документи, партитури вокальних творів, публікації у пресі різних років.




Місцевіа аматори показали чудовий концерт. Як приємно, що на батьківщині відомого тенора зростають справжні таланти, майбутні його послідовники!

Справжнім подарунком для жителів Скали-Подільської став концерт творчого колективу Тернопільської обласної філармонії.

Ціле гроно яскравих співаків під супровід симфонічного камерного оркестру (диригент — Кирило Семенченко), подарували присутнім незабутні хвилини зустрічі із високим вокальним мистецтвом.



Представляла своїх колег неперевершена майстриня слова, заслужена артистка України Адріана Онуфрійчук.

Відомі українські пісні, арії з опер прозвучали у неповторному виконанні народної артистки України Наталії Лемішки, солісток Тернопільської обласної філармонії Наталії Присіч, Оксани Малецької, лаурета всеукраїнських та міжнародних конкурсів Андрія Оленина і нашої землячки Мирослави Назаркевич, студентки Одеської музичної академії.

Сьогодні Скала-Подільська нагадала всій Україні про себе. Про те, що саме тут народився славний син України. Шкода, звичайно, що таке пошанування «тенора з Божої ласки» відбувається не на всеукраїнському рівні. А варто було б нагадати всій Україні це ім’я. Адже Міро Скаля, працюючи далеко від дому, у Європі, завжди підкреслював, що він українець.


Джерело: 7 Днів