Не знаю, який ще музей може похвалитися такою видавничою діяльність як Борщівський обласний краєзнавчий музей. Усе, що досліджено його науковими працівниками, не заховано в архівах, не припадає пилом на полицях серед паперів і археологічних знахідок, а щорічно популяризується у власному науково-краєзнавчому збірнику «Літопис Борщівщини».

Видання згуртувало довкола себе когорту науковців, краєзнавців, істориків, як з України, так і з інших країн, які вже стали його постійними авторами.

Перший номер збірника вийшов друком у 1992 році. З того часу минуло вже двадцять вісім років!

Сьогодні у музеї репрезентували тринадцятий випуск «Літопису Борщівщини», редакторами якого є директор Борщівського краєзнавчого музею, заслужений працівник культури України Михайло Сохацький та історик, краєзнавець, доктор історичних наук Ігор Скочиляс.

Із виходом першого номера стало зрозуміло: «Літопис Борщівщини» є унікальним виданням, якому немає аналогів. За ці роки історикам краю, області, України, які публікували тут свої праці, вдалося підняти із забуття величезний пласт історії Борщівщини, дослідити її культурне надбання, популяризувати традиції народної творчості і ужиткового мистецтва.

Михайло Сохацький пригадує, як випускали перші номери літопису. Час був важкий, проблемою було придбати якісний папір. Але збірник виходив за будь-якої кризи.


Свіжий номер видання у розділі «Історія» відкриває стаття Михайла Сохацького про дослідження кам’яного ідола із села Бабинців. У ній розповідається про археологічну експедицію 1993 року на чолі із Михайлом Сохацьким, котру провели у цьому селі. Методом суцільного обстеження території в околицях сіл Бабинці, Кривче і Пилипче науковцям вдалося виявити сліди різночасових поселень.

Тут же уміщена і стаття його авторства, присвячена темі порятунку євреїв у печерах Борщівщини під час Другої світової війни.

У тринадцятому номері літопису розміщено й дослідження інших авторів. Зокрема, Тарас Вихованець публікує розвідку «Дзвенигородське староство на Поділлі в XVII – XVIII століттях.

Цікавою є праця польського дослідника Рафаля Лещинського, присвячена темі діяльності безпартійного польського товариства на теренах Борщівського повіту в 1927-1935 роках.

Розділ «Література і мистецтво» відкриває стаття Олега Болюка про дерев’яні вироби в облаштуванні храмів Борщівщини. Це свіоєрідний підсумок експедиції, яку провели дослідники на чолі із Олегом Болюком у 2011 році.

Авторка Олена Федорчук у цьому ж розділі дослідила тему використання бісеру у декорі народного одягу Борщівщини. У червні 2011 року авторка статті взяла участь у двотижневій мистецтвознавчій експедиції відділу народного мистецтва Інституту народознавства НАНУ (м. Львів), котра збирала інформацію про українське народне декоративне мистецтво у семи районах Тернопільщини. Результативна робота експедиції завершилася дослідженням народного мистецтва, багатого на народні традиції, в тому числі й Борщівського краю.

Науковиця Оксана Шпак присвятила свою унікальну працю темі народного малярства на склі другої половини ХХ століття на Борщівщині. Її вона написала на основі своїх польових досліджень, проведених у 2011 році.

Науковий працівник Борщівського обласного краєзнавчого музею Леся Грабик дослідила тему життя і творчості всесвітньовідомого графіка, уродженця села Пилипчого, що на Борщівщині, Якова Гніздовського. Зокрема, у її статті розповідається про фонд геніального художника у Борщівському музеї. Також вона є автором рецензії книги наших земляків Нестора Мизака, Івана Балана і Ігоря Романського «За тебе, свята Україно!».

Шанувальникам народних традицій припаде до душі допис вихідця із села Кривчого Степана Яловеги, який неймовірно цікаво розповів про традиції весільного обряду у його рідному селі, що побутували у 50-60-х роках минулого століття.

Захоплююча розповідь про дружину Михайла Грушевського Марію Вояковську, вчительку зі Скали-Подільської, пропонує до уваги читачів авторка Катерина Бондарева у розділі «Постаті».

У новому номері часопису уміщено спогади Олекси Воропая та Івана Мартюка, сттистичні огляди діяльности української кооперації Борщівського повіту за перше десятиліття 1924-1934 років.

Завершує тринадцяте число літопису рецензія журналіста Степана Татарського на книгу Степана Яловеги і Олександра Турчина «Село на пагорбах історії: нариси з історії».


Під час презентації журналу, директор Борщівського обласного краєзнавчого музею розповів, що у літописі розміщено виключно матеріали про Борщівщину.

- Часто до нас звертаються інші науковці із сусідніх районів з проханням опублікувати тут свої роботи, але я наголошую, що для нас важлива саме популяризація теми Борщівщини. Зрештою, так і задумувався «Літопис Борщівщини», щоб відродити забутий пласт історії і культури краю. Тому це не є якийсь гонор, а просто – пошанування свого, рідного, — розповів М. Сохацький.

Символічно, що презентація тринадцятого номеру «Літопису Борщівщини» відбулася саме тринадцятого лютого. Такий ось збіг чисел.

Над виходом у світ чергового номеру «Літопису Борщівщини» працювали працівники Борщівського музею Володимир Лесіцький, Мирослав Бойко, Леся Грабик, Олена Дудар, Олександр Дудар, Борис Баб’юк.

У збірнику зібрано справді унікальні наукові праці, тож він буде цікавий широкому загалові читачів, яким небайдуже славне історичне минуле Борщівщини.

Джерело: 7 Днів