Минулого року ми спілкувались з дуже цілеспрямованою жінкою - Наталею Буртняк - мамою прекрасних дітей, яка робить усе, щоб її особлива донечка була щасливою і стала рівноправною частинкою сучасного соціуму. А ще вона очолює ГО "Рівні, але різні", яка об'єднує батьків особливих діток з Борщівщини, а також виношує грандіозні плани розвитку очолюваної організації.

Сьогодні ми вирішили поспілкуватись з Наталею, щоб дізнатись більше про громадську організацію "Рівні, але різні", про проблеми і потреби, з якими зіштовхуються особливі діти та їхні батьки, а ще про маленьку донечку Антоніну, яка цьогоріч пішла у перший клас.



Розкажіть більше про громадську організацію, яку Ви очолюєте?

ГО Рівні,але різні була створена з ініціативи батьків діток з інвалідністю, або іншими словами особливих дітей. Створена вона з метою покращення життя наших дітей, щоб нас почули, щоб ми змогли згуртуватися та досягати цілей поставлених перед собою. Головна мета для нас - це досягти повної соціалізації наших особливих дітей. На превеликий жаль, але сьогодні дітки зовсім непристосовані до самостійного життя, а наше суспільство не розуміє їх. Ми, батьки, хочемо зробити так, щоб наші діти могли бути повноцінними членами суспільства.

Зареєстрували ми свою організацію тільки недавно, тому ще немає таких результатів нашої діяльності, про які можна розповідати. Але в планах багато всього цікавого. Насамперед хочу знайти психолога, який би проводив консультування батьків на громадських засадах. Можливо хтось буде читати цю статтю і зацікавиться, тому дуже прошу звертатися до мене особисто. Також маю в планах проведення різних майстер класів для діток, які будуть цікаві і дорослим теж. Наша організація запрошує в свої лави всіх батьків, які мають діток з інвалідністю і тих, хто готовий боротися за права своїх дітей.

Яка мета діяльності організації і з якими труднощами доводиться зіштовхуватись в процесі її діяльності?

Я мама особливої Антоніночки, саме тому і взяла на себе обов'язки голови ГО "Рівні, але різні". Тільки заради майбутнього своєї донечки готова боротися з стереотипами, готова бути на всіх потрібних зборах і домагатися чогось від влади. Прикро, але до цього часу міська влада Борщева нічого не запропонувала і не зробила для особливих діток та їхньої соціалізації. Втім, є вже перші кроки співпраці - це фотовиставка "Дитинство одне на всіх", яка відбулася на день міста.

Ви мама особливої дитини, як ви гадаєте, якою має бути допомога у соціалізації таких дітей і що для цього потрібно в першу чергу?

Ми як громадська організація батьків будемо старатися зробити всі потрібні кроки для повної соціалізації дітей з інвалідністю. Та і не тільки дітей, але й молоді. Між іншим, хочеться додати, що учасниками можуть бути не тільки з Борщева чи Борщівської ОТГ, долучитися до ГО "Рівні, але різні" можуть батьки всього Борщівського краю. Перше, що ми б хотіли зробити, це залучити своїх діток до життя із звичайними дітьми. А це можливо тільки через школу, дитячі садочки, різноманітні гуртки, заходи, концерти і подібні речі.

На вашу думку, для чого особливим дітям школа і чому батьки повинні перестати "ховати" таких діток?

Ну ховати дитину чи ні - це вже вибір батьків, а вони в нас страшно пасивні і зовсім безініціативні. Дуже шкода, що батьки розчарувалися, що у владі, що у людях. Є батьки, які віддають дитину в школу, а всі інші батьки в класі виступають проти, після чого мама просто забирає особливу дитину і та сидить вдома, без спілкування , без однолітків, без розвитку. Як би батьки не любили своїх дітей, але того рівня спілкування і розвитку, якого дитина досягає в колективі, в чотирьох стінах дому не вдасться ніколи. Жаль, що батьки просто опускають руки в таких ситуаціях і дуже прикро, що в деяких класах не можуть прийняти особливу дитину. Так, ви правильно розумієте, не діти не можуть прийняти, а батьки. Нам з Антонінкою дуже пощастило з класом, з нашими вчительками та однокласниками. Більшість дітей прийняли Тоняшку і завжди граються з нею та діляться смаколиками. Багато звичайно залежить від вчителя, як проведено бесіду з дітками, як все роз'яснено. Ну і звичайно від батьків, які захотіли і змогли пояснити маленьким школярам, що всі в класі рівні.

Звісно, мені, як мамі, прикро, що ми навчаємося на індивідуальній формі навчання, а не інклюзивній, але це ще можна виправити. На даному етапі перші кроки до соціалізації вже починають проявлятися, ми вливаємось в колектив та звикаємо до уроків.

Всім батькам хочу сказати, боріться за свою дитину. Маєте запитання чи бажаєте долучитися до ГО "Рівні, але різні", тоді прошу приєднуйтесь до групи у Фейсбуку та пишіть. Також у групі є контакти по яких можна зв'язатися '.



У багатьох батьків особливих дітей були великі надії на інклюзивну освіту, але, як би не було прикро визнавати, на місцевому рівні вона впроваджується дуже повільно. В Борщівській ОТГ такого інклюзивно-ресурсного центру досі немає. На вашу думку, створення таких центрів здатне реально полегшити життя особливих дітей та їхніх батьків? І чому саме інклюзія, а не індивідуальне навчання?

Інклюзія - це вливання дитини в середовище її однолітків, перші кроки до самостійності, щоб можна було обходитися без батьків, і звісно ж спілкування з однолітками та розвиток разом з звичайними дітками. Тобто інклюзія дуже допомагає дитині з особливими освітніми потребами соціалізуватися, що і є головною метою для особливих діток. Коли я, мама особливої донечки, зможу свою дитину в більш зрілому віці попросити купити щось в магазині і вона без жодних проблем піде в місто і купить, що потрібно, повернеться додому, при цьому в магазині її зрозуміють і ніхто не образить. Ось що звичайними словами для нас, батьків, соціалізація наших дітей.

Те що в Борщівській ОТГ немає інклюзивно-ресурсного центру - це колосальна проблема для батьків. Адже не вихід для наших діток їздити в Мельницю-Подільську. Створення ІРЦ в Борщеві - це полегшення в роботі з дітьми з особливими освітніми потребами. В таких центрах мають бути фахівці, що допомагають розвитку: логопеди, дефектологи, психологи, соціальні педагоги. Корекційні роботи завжди дають свій результат. Розумієте, в Борщеві та в громаді є діти та молодь з дуже різними потребами та проблемами, немає однієї спільної, яка б вирішилася за одне заняття. Це мають бути щотижневі та довготривалі заняття, які, звичайно, в майбутньому принесуть свої плоди.



Антонінка щаслива, що стала школяркою і у неї появились нові друзі?

Донечка дуже рада, що пішла в школу. Звичайно, що стараємось знаходити спільну мову з однокласниками, з багатьма вже встигла потоваришувати. І не тільки з дівчатками, але й з хлопчиками. Взагалі, в нас дуже гарний клас та однокласники, вони завжди цікавляться як Тонічка та коли вона прийде до них гратися. Також багато залежить від вчителя, як вона подасть інформацію дітям, що пояснить та як все піднесе. Ми з Тонею вдячні нашій вчительці вона з любов'ю прийняла Тоню і все дуже гарно донесла до дітей.