Санта Дімопулос вдягнена у вбрання Борщівського району початку ХХ століття.

Сорочка розшита орлами, які оберігали жінку від злих сил, і оздоблена бісером. Шию Санти прикрашає гердан — прикраса з бісеру зі срібними монетами-дукачами. Вартість такого намиста на сьогоднішній день становить до 5000 євро.

Також герданами прикрашали волосся перед весіллям, вкладаючи кожну стрічку з бісеру окремо. Іноді доводилося прокидатися о 3 ночі, аби на ранок заплести нареченій голову. Стрічки на вінку, які мали закривати потилицю молодої, зазвичай купували. Вони були французькі і чеські, мануфактурного виробництва, ткані шовком. На Західному Поділлі їх вживали дуже широко, окрім цього регіону вони майже ніде не збереглися.

Характерна для Поділля вишивка чорним, за легендою, з’явилася після того, як татаро-монголи знищували або забирали у полон українських чоловіків. На знак трауру жінки пообіцяли сто років вишивати сорочки чорними нитками. Цікаво, що у Борщівському районі вишивали рукави навіть чоловічих сорочок. Такого звичаю більше немає ніде в Україні.

Крайка складної роботи, вона ткана вручну. Серед теперішніх майстрів мало хто може виткати подібну.

Запаска вишита різноманітними візерунками, кожен з яких мав свою назву. Восьмипелюсткова квітка у квадраті – це сорочка, шита "кулями". Якщо сорочка розшита дрібними зірочками – то кажуть, що сорочка шита "метеним".

Варто додати, що якщо дівчину заміж не брали, то вона повинна була носити дівочу одежу. Ні в якому разі вона не могла вдягнути очіпок. Її основним заняттям ставало няньчити дітей у родині, допомагати хазяйці по господарству.

Одяг і прикраси з колекції Віри Матковської.