3 грудня 1962 помер командант Січових Стрільців з Борщівщини Зенон Носковський
3 грудня 1962 року у Словаччині помер український військовик, громадський діяч, командир сотні Леґіону УСС та полку ЧУГА, уродженець с.Мушкатівка Борщівського району - Зенон Носковський.
Народився у селі Мушкатівка в родині священика УГКЦ о. Володислава Носковського та його дружини Ольги Носковської з Свистунів. Родина Носковських мала шляхетне походження і належала до гербу Лада.
У 1889 р. з батьками переїхав до Сороків Бучацького повіту. Навчався у Бучацькій державній (зокрема, з відзнакою закінчив 1а клас у 1900 році), закінчив Академічну гімназію у Львові, юридичний факультет Львівського університетуту.
Брав активну участь в організації осередків спортивного товариства «Сокіл» у Галичині (зокрема, співорганізатор осередку та читальні товариства «Просвіта» в селі Сороках Бучацького повіту). В Сороках у приміщенні дяківки (будучи студентом) провадив освітні гуртки з селянами, читав книжки, деяких вчив читати, писати. Проводив січові руханкові вправи з мешканцями Сороків.
З початком Першої світової війни вступив до лав Легіону Українських Січових Стрільців. Командував спочатку чотою, згодом 4-ю сотнею УСС. Проявив себе в боях на горі Ключ, за які був нагороджений Срібною медаллю за хоробрість 2-го кл. (нім. Tapferkeitsmedaille).
31 травня 1916 року на похоронах Івана Франка супроводжував віз-катафалк до Личаківського цвинтара, від імени УСС поклав вінок на могилу Каменяра. 30 вересня 1916 р. потрафив у російський полон під час боїв під Потуторами і Конюхами[8]; перебував у Пензі, Симбірську (разом з Сенем Горуком; восени 1916 р. зустрівся з вивезеним в Сибір росіянами-москалями батьком).
Після звільнення з полону брав участь в українсько-польській війні та національно-визвольних змаганнях, командував сотнею, полком УСС.
11 листопада поручник З. Носковський став командантом групи «Підзамче». 12 листопада 1918 року на чолі частини з 280 стрільців (половина — УСС) обороняв ділянку залізничної колії в районі Підзамча у Львові. 11 січня 1919 року стрілецька сотня З. Носковського відзначилась під час визволення Львова від польських окупантів (було взято південні околиці міста).
Після створення у Бершаді на базі II-го корпусу УГА I-ї бригади Червоних Українських Січових Стрільців (ЧУСС) очолив полк. Під час прибуття під Чуднів В. Затонського, І. Дубового через виступ бригад під командуванням Юліяна Головінського, Осипа Станимира проти бльшовиків з намірами роззброїти галичан разом з Михайлом Бараном, Альфредом Бізанцом запевнив їх, що бригада буде надалі воювати проти поляків; їм повірили. 27 квітня 1920 р., виконуючи наказ командира бригади ЧУГА, повів полк на прорив польського оточення під Михнівкою. За допомогою кінноти під командуванням Степана Шухевича вдалось вирватись у бік Києва.
З 1920 р. жив в еміграції у Чехо-Словаччині, працював адвокатом, суддею. Помер у Словаччині.
Народився у селі Мушкатівка в родині священика УГКЦ о. Володислава Носковського та його дружини Ольги Носковської з Свистунів. Родина Носковських мала шляхетне походження і належала до гербу Лада.
У 1889 р. з батьками переїхав до Сороків Бучацького повіту. Навчався у Бучацькій державній (зокрема, з відзнакою закінчив 1а клас у 1900 році), закінчив Академічну гімназію у Львові, юридичний факультет Львівського університетуту.
Брав активну участь в організації осередків спортивного товариства «Сокіл» у Галичині (зокрема, співорганізатор осередку та читальні товариства «Просвіта» в селі Сороках Бучацького повіту). В Сороках у приміщенні дяківки (будучи студентом) провадив освітні гуртки з селянами, читав книжки, деяких вчив читати, писати. Проводив січові руханкові вправи з мешканцями Сороків.
З початком Першої світової війни вступив до лав Легіону Українських Січових Стрільців. Командував спочатку чотою, згодом 4-ю сотнею УСС. Проявив себе в боях на горі Ключ, за які був нагороджений Срібною медаллю за хоробрість 2-го кл. (нім. Tapferkeitsmedaille).
31 травня 1916 року на похоронах Івана Франка супроводжував віз-катафалк до Личаківського цвинтара, від імени УСС поклав вінок на могилу Каменяра. 30 вересня 1916 р. потрафив у російський полон під час боїв під Потуторами і Конюхами[8]; перебував у Пензі, Симбірську (разом з Сенем Горуком; восени 1916 р. зустрівся з вивезеним в Сибір росіянами-москалями батьком).
Після звільнення з полону брав участь в українсько-польській війні та національно-визвольних змаганнях, командував сотнею, полком УСС.
11 листопада поручник З. Носковський став командантом групи «Підзамче». 12 листопада 1918 року на чолі частини з 280 стрільців (половина — УСС) обороняв ділянку залізничної колії в районі Підзамча у Львові. 11 січня 1919 року стрілецька сотня З. Носковського відзначилась під час визволення Львова від польських окупантів (було взято південні околиці міста).
Після створення у Бершаді на базі II-го корпусу УГА I-ї бригади Червоних Українських Січових Стрільців (ЧУСС) очолив полк. Під час прибуття під Чуднів В. Затонського, І. Дубового через виступ бригад під командуванням Юліяна Головінського, Осипа Станимира проти бльшовиків з намірами роззброїти галичан разом з Михайлом Бараном, Альфредом Бізанцом запевнив їх, що бригада буде надалі воювати проти поляків; їм повірили. 27 квітня 1920 р., виконуючи наказ командира бригади ЧУГА, повів полк на прорив польського оточення під Михнівкою. За допомогою кінноти під командуванням Степана Шухевича вдалось вирватись у бік Києва.
З 1920 р. жив в еміграції у Чехо-Словаччині, працював адвокатом, суддею. Помер у Словаччині.
