Головна » 2018 » April » 4 » У Борщеві розкрили таємницю Хрестаревої скали

У Борщеві розкрили таємницю Хрестаревої скали

11.05.2022
Автор: Sashko
Коментарі: 0
Переглядів: 1143
Цьогорічну Вербну неділю в Борщеві, яка видалася прохолодною і сльотавою, осяяло світло рампи: Борщівському народному аматорському драматичному театру районного будинку культури виповнилося 50 років! Як і торік, Палац студентів агротехколеджу, охоче наданий його директором Ярославом Козієм в тимчасове розпорядження нашим талановитим самодіяльним митцям, переповнили кількасот шанувальників духовних скарбів рідного краю, української драматургії…

Непроминальна театральна понадстолітня слава Борщівщини, у яку за 50 останніх літ вписали яскраві сторінки творчого неспокою режисери Володимир Дутчак, Володимир Бахір, Ярослава Білоус, Дмитро Жолобанюк, Дмитро Хруставка, Ярослав Качоровський, Галина Уруська, Тетяна Попадин, Михайло Бегуш, була темою ґрунтовної наукової розвідки наукового працівника Борщівського обласного краєзнавчого музею Наталії Николин у пролозі до свята. А відтак… Розсунуто завісу – і на глядача з барвистої декорації хлинула динамічна течія Дністра, завершуючи свій плин у вирі край Хрестаревої кручі, біля якої, власне, і відбувалося дійство… То тихенько, то бистро, як та прадавня ріка, попливла до сердець глядачів трагічна історія любові, описана в «повісті з руського народного життя на Буковині» «Дністрові кручі» Юрієм Федьковичем наприкінці ХІХ-го, а в 50-х роках минулого століття майстерно перероблена для сцени Олександром Ананьєвим.

Цю класику в свій час було поставлено на сцені Чернівецького обласного музично-драматичного театру ім. О.Кобилянської, звідти переніс її на Тернопільщину наш славетний Орест Савка, багаторічний керівник Копичинського народного драматичного театру ім. Б. Лепкого, на Борщівщині її ставили самодіяльні театрали, зокрема, села Дзвинячка, тепер же – Михайло Бегуш привіз сценарій у Борщів спеціально до ювілею театру. І не помилився в виборі. Після тріумфального минулорічного сезону, який ознаменований гран-прі переможця популярного в нашім краї обласного конкурсу народних аматорських театрів імені Леся Курбаса, стабільна театральна трупа нашого земляка з ентузіазмом взялась за справу… Як і слід було сподіватися, вона була їм до снаги, певний досвід роботи в попередніх виставах – «Украдене щастя» І. Франка та «В неділю рано зілля копала» О. Кобилянської, насичених внутрішніми переживаннями персонажів, трепетом закоханих сердець, драматичними колізіями, іскристим народним гумором, знадобився тепер і навіть дещо полегшив роботу над створенням нових образів, адже вони чимось схожі за своєю зовнішньою і внутрішньою красою та глибиною почуттів і гарячих пристрастей, коріння яких у палкому й безталанному коханні на тлі соціальних контрастів часу, епохи.

«О,родичі, ви, родичі, що вас Бог обдарив діточками, не розлучайте з милої пари тих, що вірне кохаються, аби й вас божий гнів не трутив за кару в яку кручу, хоть не у дністрову, то в іншу, бо в него святого єсть їх много!..» - такі слова вклав ув уста Насті Кліщихи, головної оповідачки тієї буковинської історії, від імені якої й веде повість Юрій Федькович, і ці слова, власне, - основна ідея твору. Їх не почує вдячний пошановувач у виставі, їх витворить його серце після побаченого. Режисерський варіант Михайла Бегуша навмисне упускає цей коротенький текст, ніби даючи простір для роздумів глядачеві. Натомість – вражаюча за змістом, орнаментом і виконанням фінальна сцена вистави, коли під ногами кривдників обривається Хрестарева скала (так назвав її хтось із народу, бо на ній вже й не знаходилось місця для нових хрестів – так багацько тут потопельних душ скупчилося…), її уламок гупає в вир, який поглинає у свої загадково-таємничі глибини і Максима Омана (В’ячеслав Ковбель) та Петра Кліща (Степан Шевчук)… Такої хореографічної метафори в «Дністрових кручах» не бачили ні Чернівці, ні Копичинці, ні Тернопіль – взагалі ніхто, окрім борщів’ян… Її придумали в Борщеві… Ідею подав режисер, а втілила її з дивовижною силою Юля Сушко (непересічна аматорка, за якою «тужить» професійна сцена) зі своє мамою Зоєю Сушко, викладачем класу хореографії Борщівської школи мистецтв), покликавши собі в партнерки енергійну і життєрадісну Діану Кибало, першокурсницю «Хім’якового факультету” Тернопільського педуніверситету, колежанку-борщів’янку,- самі придумали костюми русалок і грим, за власний кошт пошили костюми водяниць (на таке спроможні лише фанати!..) , самі творили рухи, що експресивно передають жахливу поглинаючу грішників сутність виру... Ні, це треба БАЧИТИ!..

Свій яскравий аматорський хист того дня підтвердили Людмила Коновальчук (у виставі - Настя), третьокурсниця іноземної філології Чернівецького НУ ім. Ю.Федьковича, Інна Ониськів (Маруся), працівник профспілки колективу Борщівського агротехколеджу, Андрій Стахів (Никифор), другокурсник Тернопільського медуніверситету, Максим Ванджура (Тимофій), четвертокурсник Борщівського агротехколеджу, ветерани борщівської сцени: Світлана Кубей (Оманиха), вчитель вищої категорії Борщівської ЗОШ І-ІІІ ст., її коллега-педагог Любов Чайковська (Гапа) з Борщівської гімназії ім.Р. Андріяшика, Степан Шевчук (Кліщ), заступник директора з господарських питань Борщівської школи мистецтв, Ігор Громик (один зі старостів), старший бібліотекар Борщівської дитячої бібліотеки, В’ячеслав Ковбель (Оман), корифей борщівської сцени, пенсіонер, Леся Любарська (Гаращиха), артистка, поетеса, громадська діячка (того дня вона мала ще й честь окрасити цей театральний ювілей своєю новою книжкою «Моєї юності театр» - книжку спогадів та документальних свідчень про борщівський театр від часів Дутчака до Бегуша), Анастасія Кича та Софія Слюсарчук (Дівчата), борщівські одинадцятикласниці-гімназистки… Колектив однодумців Михайла Бегуша, яким до снаги ще не одна драматургійна річ…

Звісна річ, святковим позитивним емоціям глядачів сприяла і вдумлива та прискіплива підготовча робота над виставою костюмера Марії Храпчинської, звукового редактора Сергія Дерія, майстра світлового оформлення Григорія Гоцка, художника-декоратора Бориса Баб’юка, хореографа Зої Сушко, адміністратора театру Василя Гусака, Заслуженого працівника культури України та ряду інших помічників головного режисера вистави Михайла Бегуша.

А море квітів, святкові корзини, численні грамоти, подяки від очільників району та міста, нагороди обласного методичного центру народної творчості з рук його директора Володимира Сушка були додатковою окрасою того незабутнього надвечір'я Вербної неділі 2018-го в Борщеві.













































, член НСЖУ.
Світлини Олега Левицького та Ростислава Красовського
Переглядів: 1143


Коментарі

Имя *:
Email *:
Код *: