Головна » 2020 » Травень » 7 » Хроніки знущань: як лікарі Борщівщини ледь не згубили людське життя


Хроніки знущань: як лікарі Борщівщини ледь не згубили людське життя

04.06.2020
Автор: Sashko
Коментарі: 1
Переглядів: 8891


На адресу редакції "Звістки" надійшов лист, який ми вирішили опублікувати повністю, щоб когось застерегти від можливих помилок в майбутньому, а когось - змусити виконувати свої професійні обов'язки, а не імітувати бурхливу діяльність. Це історія переживань та відчаю, історія, яка ледь не завершилась смертю.

"Дорогі друзі, сусіди, родичі та жителі с.Іванків Борщівського району. Величезне всім вам спасибі за вашу допомогу, за те, що допомогли врятувати маму! Ви маєте знати, що з нею трапилось. Маму звати Катеринюк Лідія Іванівна. Як наші лікарі уміють “довести до гробу”.

1.04.20 (середа) – мамі стало погано, нудота, біль у правому підребер'ї, t° 37 °C. Вона думала, що пройде, нікуди не зверталась. На вечір температура піднялася, тому наступного дня звернулися до сімейного лікаря Глюти Галини Михайлівни.

2.04.20 (четвер) – мама прийшла на медпункт, де Глюта Г.М. визначила “на око”, що нічого серйозного. Порадила збивати температуру та пити знеболюючі. О 22:00 температура 40 °C не збивається, мій брат везе маму в Борщівську району лікарню. Черговий лікар оглянув, сказав рано взяти направлення від сімейного лікаря, для того, щоб госпіталізувати. Після цього відправили додому.

3.04.20 (п’ятниця)
– мама йде до Глюти за направленням. Вона бачила, що мама пожовтіла, а тому подзвонила до лікаря в Борщівську району лікарню. В телефонному режимі вони порадилися і вирішили, що госпіталізація не потрібна. І знову призначили пити знеболюючі та збивати температуру. Ввечорі температура знову 40, брат вколов маму, їй стало легше. Я одне не розумію – як бачити, що в людини жовтяниця і не направити її на аналізи, на УЗД, до спеціаліста, а просто “порадитись по телефону” !!!

4.04.20 (субота) – рано брат везе маму в Борщівську району лікарню і її там приймає ( через дзвінок однієї людини) лікар Прокопович Олег Романович. Зробили УЗД, рентген та деякі аналізи, але причини її стану не були визначені, лише підозри на те, що щось з печінкою та жовчними протоками, так як моїй мамі 3 роки тому видалили жовчний міхур в Івано-Франківській обласній лікарні. Призначили лікування, від якого їй ставало лише гірше.

5.04.20 (неділя) – лише крапельниці з лікарствами, ніяких аналізів, процедур, бо ж вихідний. Мама цілий день спить, сил немає, не може встати!

6.04.20 (понеділок) – зранку мама з’їла ложку супу, прийшов лікар і каже, що потрібно зробити гастроскопію. Медсестри знали про це, але не попередили, і так як мама поїла, то процедура відмінилась. Біля обіду лікар згадав, що потрібні ще деякі аналізи, які роблять в клініці, що знаходиться через дорогу від лікарні. Направляє туди маму – саму, міг би хоч санітарку відправити з нею. Вона ледве дійшла, ще й дурно, бо аналізи там беруть до 11:00. Виходить, що цілий день втрачено, ще й ледве повернулась назад в лікарню, лягла і дальше заснула. Я прийшла до неї о 17:00. Від побаченого я була в шоці, вона не могла зі мною говорити.

Лікаря Прокоповича О.Р. вже не було, тому я до нього зателефонувала та запитала про план лікування. Сказав, що потрібно робити операцію, але перед нею потрібно зробити гастроскопію, щоб знати, до чого готуватись. І ще потрібні деякі аналізи, на результати яких потрібно чекати два дні. Ну я зрозуміла, кажу – робіть завтра ту гастроскопію. Завтра ні –відповідає, завтра свято – Благовіщення, тому ніхто завтра робити це не буде. Ну добре, що я можу сказати …

Я бачила стан мами і розуміла, що їй дуже погано і не розуміла, як того не бачить лікар. Дехто ще дзвонив до Олега Романовича і просив, щоб він подивився НОРМАЛЬНО до моєї мами …

7.04.20 (вівторок)
– рано ми з братом приїхали до Борщівської районної лікарні, щоб відвести маму на аналізи. Коли лікар зробив обхід, він вийшов до нас і сказав: «стан у неї дуже важкий, я можу зробити операцію, але … операція довга, 3 години, і вона може її не пережити, тому їдьте в Івано-Франківську обласну лікарню, я уже подзвонив, на завтра вас чекають, рано о 09:30»

Звичайно, що ми погодились! Але не розумію одного, що вчора (понеділок) їй також було дуже погано, вона спала постійно, не ходила в туалет і ніхто цього не бачив, а після того, як подзвонили і попросили подивитись нормально, то тоді нас відправили у Франківськ, бо бачили, що нічим не допоможуть.

Я ще попросила, щоб хоч глюкозу прокапали на дорогу, бо вона лише ложку супу з’їла ще в понеділок зранку.

-Добре! Ми підкапаєм на «дорожку»!!!

Година, як я прийшла додому, дзвонить лікар Олег Романович і каже: - «Ви обов’язково завтра їдьте, зрозумійте, що вона у дуже тяжкому стані, я не знаю, чи вона доживе до ранку, я не знаю, чи ви довезете її, будьте готові до всього».

Я кажу: - То ми їдемо вже.

Лікар: - Ні, я ж договорився на завтра, а сьогодні свято і у всіх скорочений день.

Добре … дзвоню сама до лікаря в Івано-Франківськ.
Кажу: "я вас молю, прошу, бо мама вмирає, вона може не дожити до ранку, будь ласка прийміть нас сьогодні". У відповідь почула, що у нас три години.

Ми зірвались бігом, поїхали за мамою. Брат побачив маму і просто плакав. Він завів її ногами в Борщівську лікарню, а вивозили на каталці людину, яка вже нічого не розуміє. Ще й медсестра сказала відкупити катетер (26 грн), бо позичили в хірургічній операційній … немає слів.

Всю дорогу я тримала маму на собі, ми їхали машиною брата, вона не могла ні сидіти, ні лежати, ні голову тримати. Запитую себе, як таку людину, вмираючу, відпустили так просто, в звичайній машині. Для чого виділені машини швидкої допомоги?

Ми приїхали, там швидко зробили УЗД, рентген, ЕКГ, аналізи і забрали на операцію. Чи вивезуть живою не знали.

Та година під операційною здавалась вічністю, але нарешті вийшов лікар і сказав, що жива. Камінь перекрив протоку, був застій жовчі, а через те, що нас наші лікарі нас затримали, пішло нагноєння (сепсис – зараження крові, внаслідок чого перестають працювати органи), незгортання крові, крововиливи в очах та по тілі, артеріальний тиск 50/80. Зробили багато процедур, фільтрацію крові, вливання плазми і тд. Дуже багато всього і це допомогло очистити організм та запустити органи. Якби нас вчасно направили до хірурга і на аналізи, а не затримували просто так, цього всього не було б.

Велике спасибі сімейному «лікарю» Глюті Г.М. за її некомпетентність та халатність.

А скільки пішло сліз і нервів, переживань. Нікому такого не побажаю!!!

Мамі краще, є відхилення, які можливо вилікує час. Лише на це надіємось.

Ця розповідь могла б бути набагато довша через безліч деталей, але я постаралась розповісти саме основне для того, щоб люди прочитали і зробили висновки.

Спасибі усім, хто допоміг морально, духовно та матеріально!",- написала на адресу редакції Тетяна Галайчук

Отримавши листа з цією історією, ми поцікавились у Тетяни, як сьогодні себе почуває її мама. За словами жінки, у мами був дуже важкий стан, у неї почали відмовляти всі органи: мозок, легені, нирки. Вона ходить, але є проблеми, значно погіршилась пам'ять, запитує одне і те саме, інша людина. В Івано-Франківську сказали, що час, перевірки і консультації з невропатологом можуть допомогти, але 100% не дають.

Тепер мама Тетяни через халатність медиків потребує постійного догляду, з нею завжди має бути хтось поруч.
Переглядів: 8891

Коментарі

0
1 Mariia Koshuta   [Материал]
Боже , нарешті найшлася людина що висказалася.
А також хочу поділитися своєю бідою,бо біль розпирає мені серце і груди

.

Имя *:
Email *:
Код *: