"Успокойте вже ту бєшену мамашу": жінка з Борщівщини стала жертвою цькування та була звільнена з роботи за власну позицію
Після скандалу, який розгорівся в Мельнице-Подільській громаді зі звільненням техпрацівниці школи с.Трубчин Касіян Наталі, редакція "Звістки" поспілкувалась з жінкою, щоб довідатись про причини такого ставлення до неї та чому вона стала жертвою цькування, а згодом і була звільнена з роботи.
"Моя боротьба з місцевою владою триває вже добрих три роки. Це звільнення вже було крайньою точкою. Я довго мовчала, але це вже через край",- почала свою історію Наталя.
Як розповіла "Звістці" Наталія, голова громади та його найближче оточення "образились" на неї ще кілька років тому:
Перечитуючи цю історію, стає зрозуміло, що для керівництва Мельнице-Подільської громади власний імідж та спокій - в пріоритеті. При цьому їм абсолютно байдуже до людських доль, а в телефонному режимі вони вирішують, кого карати, а кого милувати. Жаль тільки, що страждають люди, які справді хочуть позитивних змін і готові боротись за ці зміни.
Доволі примітним є й той факт, що фактично усі кадрові та управлінські рішення в громаді приймаються без будь-яких громадських обговорень та консультацій, а вирішальними є власні симпатії чи антипатії, як у цьому випадку, голови громади Володимира Боднарчука та його підлеглої Олександри Кужіль, які, мабуть, свято увірували, що саме їм з небес даровано право вершити людські долі, розпоряджатись бюджетними коштами, призначати на посади та звільняти.
Наталія Касіян з сім'єю
"Моя боротьба з місцевою владою триває вже добрих три роки. Це звільнення вже було крайньою точкою. Я довго мовчала, але це вже через край",- почала свою історію Наталя.
"Моя свекруха працювала в школі техпрацівницею довгих тридцять років. У вересні захворіла і по стану здоров'я залишила роботу. Завідувачка школи запропонувала цю посаду мені. Я прийняла цю пропозицію, так як маю на вихованні двох неповнолітніх дітей 10 та 6 років, і гроші ніколи не будуть зайвими. Все було б добре, але... Як тільки завідувачка приїжджала чи то з наради, чи то із сесії селищної ради, завжди передавала "палкий привіт" від нашої економістки (ред. Кужіль Олександра Василівна). Я думаю, що якби у сільській раді знали кого приймають на роботу ще у вересні, то ця історія почалася б ще тоді. Але на той час майже всі працівники хворіли на коронавірус і їм було не до того.
Так як працювала по контракту ( хоча при прийнятті на роботу ніякого договору не підписувала) до 31 грудня. З січня мала почати працювати на постійній основі. На початку січня звернулася до завідувачки із заявою про прийняття, але та відповіла, що готує наказ тільки від 25 січня, так як ми на дистанційному навчанні. Проте 21 січня (в цей день відбувалася сесія селищної ради) вона зателефонувала до мене і повідомила, що економістка категорично проти її призначення. Тоді вона вирішила звернутися до голови громади Володимира Боднарчука. Той відповів, що не збирається платити мені зарплату: "Вона мене чорнить, а ще платити за це їй маю?!".
Ось так і живемо. Хоча найулюбленіша фраза в мій бік це : "успокойте вже ту бєшену мамашу". Це в 2018 році, коли я попросила пояснити як так сталося, що опалювальний сезон давно розпочався, а в нашій школі ні дров, ні вугілля, ні кочерга. І це був останній рік, коли наша шкільна кладовка бачила дрова."
Так як працювала по контракту ( хоча при прийнятті на роботу ніякого договору не підписувала) до 31 грудня. З січня мала почати працювати на постійній основі. На початку січня звернулася до завідувачки із заявою про прийняття, але та відповіла, що готує наказ тільки від 25 січня, так як ми на дистанційному навчанні. Проте 21 січня (в цей день відбувалася сесія селищної ради) вона зателефонувала до мене і повідомила, що економістка категорично проти її призначення. Тоді вона вирішила звернутися до голови громади Володимира Боднарчука. Той відповів, що не збирається платити мені зарплату: "Вона мене чорнить, а ще платити за це їй маю?!".
Ось так і живемо. Хоча найулюбленіша фраза в мій бік це : "успокойте вже ту бєшену мамашу". Це в 2018 році, коли я попросила пояснити як так сталося, що опалювальний сезон давно розпочався, а в нашій школі ні дров, ні вугілля, ні кочерга. І це був останній рік, коли наша шкільна кладовка бачила дрова."
Як розповіла "Звістці" Наталія, голова громади та його найближче оточення "образились" на неї ще кілька років тому:
"2018 рік. Після сильної зливи в нас в селі геть чисто розмило центральну дорогу. На носі фестиваль "Барви Поділля". Ми хотіли попросити допомоги у місцевої влади, але на численні дзвінки до голови ніхто не відповідав. Тоді я подзвонила до тодішнього голови Тернопільської обласної ради Віктора Овчарука і депутата ВР від нашого округу Олега Барни і поскаржилася на безвідповідальність. Ми були у відчаї. До фестивалю залишалося зовсім мало часу і було запрошено багато гостей з усього району та області. Голові селищної ради тоді добре дісталося, він навіть на фестиваль не приїхав. Ось з тих пір і почалася наша "любов"."
Перечитуючи цю історію, стає зрозуміло, що для керівництва Мельнице-Подільської громади власний імідж та спокій - в пріоритеті. При цьому їм абсолютно байдуже до людських доль, а в телефонному режимі вони вирішують, кого карати, а кого милувати. Жаль тільки, що страждають люди, які справді хочуть позитивних змін і готові боротись за ці зміни.
Доволі примітним є й той факт, що фактично усі кадрові та управлінські рішення в громаді приймаються без будь-яких громадських обговорень та консультацій, а вирішальними є власні симпатії чи антипатії, як у цьому випадку, голови громади Володимира Боднарчука та його підлеглої Олександри Кужіль, які, мабуть, свято увірували, що саме їм з небес даровано право вершити людські долі, розпоряджатись бюджетними коштами, призначати на посади та звільняти.
